В Україні діє мережа блогерів, активістів і публічних діячів, які систематично поширюють антимобілізаційні наративи, підривають легітимність мобілізації та закликають до опору її проведенню. Вони використовують окремі конфлікти з територіальними центрами комплектування, емоційні відео й непідтверджені звинувачення, щоб формувати уявлення про мобілізацію як про незаконне насильство з боку держави. Їхні повідомлення підсилюють російські медіа та пропагандисти, а аудиторія дослідженої мережі перевищує 21 мільйон підписників. Схеми поширення таких тез проаналізували Texty.org.ua.
Одним із прикладів стала сутичка 2 листопада 2026 року в Петропавлівській Борщагівці під Києвом. Жінка на ім’я Валентина Молода, одягнена в медичну форму, приїхала до будинку, де перебували військовослужбовці, та опублікувала емоційне відео зі звинуваченнями в незаконному утриманні й катуванні приблизно 40 людей, а також повідомленням про нібито загиблого. Ролик поширили понад 1500 разів за 12 годин.
Однак у 1-му корпусі Національної гвардії України «Азов» пояснили, що будинок використовували як тимчасовий пункт дислокації військової частини. Там перебували мобілізовані та військовослужбовці, затримані після самовільного залишення частини, які очікували на розподіл до інших підрозділів. Поліція заперечила інформацію про незаконне утримання людей і загиблого. Журналісти також з’ясували, що Валентина Молода не була власницею приватної швидкої допомоги «Мед-престиж», автомобілем якої приїхала на місце події.
Інший приклад — відео військовослужбовця Василя Гунька з Кривого Рогу, яке набрало понад 756 тисяч переглядів у фейсбуці. Чоловік заявляв, що невідомі намагалися вбити його у квартирі, закликав побратимів приїхати на допомогу та повідомляв про підготовку штурму. Згодом з’ясувалося, що до нього прийшла слідчо-оперативна група, яка мала провести обшук і розшукати його за місцем реєстрації. Гунька, який понад два роки перебував у розшуку через самовільне залишення частини, затримали за допомогою спецпідрозділу КОРД. Під час затримання він погрожував правоохоронцям зброєю.
Як пишуть Texty.org.ua, після самовільного залишення військової частини у квітні 2024 року Гунько почав регулярно публікувати відео з критикою мобілізації та закликами до опору. Його аудиторія зросла до понад 83 тисяч підписників у фейсбуці та ютубі, а загальна кількість переглядів антимобілізаційного контенту на цих платформах сягнула 31 мільйона.
Серед поширюваних мережею тез — твердження, що мобілізація нібито незаконна через запровадження воєнного стану, а не оголошення стану війни; що ТЦК є приватними структурами без законних повноважень; що воювати мають депутати, чиновники та правоохоронці, а не цивільні. Також поширюють твердження про корумпованість мобілізації, нерівність між заможними й бідними та приреченість мобілізованих на загибель через великі втрати й байдужість командирів.
Серед помітних учасників антимобілізаційної інформаційної мережі Texty.org.ua називають блогера Жана Новосельцева. Він регулярно публікує матеріали про ТЦК, називає їхніх працівників «людоловами», а доставляння військовозобов’язаних до центрів комплектування — «викраденнями». За версією СБУ, він був одним з організаторів мережі, яка закликала до зриву мобілізації, збройного спротиву працівникам ТЦК і правоохоронцям та поширювала персональні дані військових і посадовців. Сам Новосельцев заперечує координацію з іншими діячами та заявляє, що займається критикою порушень.
Російські медіа використовують історії про кримінальні справи щодо блогерів, які критикують мобілізацію. Зокрема, затримання Новосельцева російські ресурси подавали як переслідування «відомого журналіста» «спецслужбами київського режиму». А проросійський ресурс «Страна.юа» поширював версію, що його публікації нібито не відрізняються від матеріалів інших українських медіа.
Ще одним прикладом стала сутичка між місцевими жителями та працівниками ТЦК у Львові 8 липня 2026 року. За офіційною версією, конфлікт почався після перевірки документів чоловіка, який перебував у розшуку за порушення правил військового обліку. Згодом натовп оточив іншу групу оповіщення, пошкодив і перекинув її автомобіль. Двоє військовослужбовців ТЦК звернулися по медичну допомогу, також постраждав поліціянт.
Російські телеграм-канали від перших годин подавали цю подію як масовий бунт проти «людоловів» і «карателів Зеленського». Антимобілізаційні блогери підтримували нападників, висміювали тих, хто засуджував насильство щодо військовослужбовців, і намагалися спровокувати протести проти мобілізації загалом. Зокрема, блогери Мирослав Олешко та Ростислав Шапошніков поширювали дописи на підтримку учасників сутички. Анна Скороход називала їх «героями».
Такі інформаційні кампанії не обмежуються критикою мобілізації. Їхні учасники також поширюють тези про «поліцейську державу», «рабство» українців і необхідність протестувати проти влади. Подібні формулювання використовує і російська пропаганда. Після львівського інциденту російські ресурси, зокрема, просували версію про можливий державний переворот в Україні та закликали громадян «прокинутися».
Окремо «Тексти» описують кампанію, яка розгорнулася під час протестів 16 липня 2026 року. Тоді в Києві та ще 24 містах відбулися акції на підтримку реформ у сфері оборони і з вимогою повернути на посаду міністра оборони Михайла Федорова. Учасники антимобілізаційної мережі не підтримали ці протести, натомість називали їх «картонним бунтом» і поширювали непідтверджені звинувачення, що акції нібито організували заради контролю над коштами на закупівлю дронів.
За п’ять годин після початку протестів російський військовий кореспондент Олександр Коц запустив кампанію з питанням, чому українці виходять на підтримку міністра оборони, а не проти ТЦК і не за мир. Цю тезу підхопили російські пропагандисти, політики та 49 із 50 досліджених учасників антимобілізаційної мережі. Так протестну активність намагалися спрямувати від вимог реформ у секторі оборони до тем, вигідних російській пропаганді.
Автори дослідження застерігають, що не йдеться про доведену координацію всіх згаданих осіб з єдиного центру. Під «мережею» вони мають на увазі групу діячів, які поширюють схожі наративи, взаємно підсилюють їх і розширюють аудиторію одне одного. Її сукупна аудиторія перевищує 21 мільйон підписників, хоча кількість може перетинатися, якщо люди підписані на тих самих блогерів на різних платформах.
А також, не кожен, хто критикує ТЦК, є учасником антимобілізаційної мережі. Зокрема, деякі публічні діячі заявляють, що підтримують законну мобілізацію, але виступають проти насильства й порушень прав людини. Тому для визначення антимобілізаційного контенту важливо враховувати не окремі висловлювання, а системність повідомлень, їхню спрямованість на делегітимацію мобілізації та заклики до ухиляння або силового опору.
Джерело: «Детектор медіа»
