Коли йде дощ, одна із статуй київського будинку починає плакати

Будівля в стилі модерн має два парадних фасади, що виходять на Банкову і Лютеранську. Над одним з балконів вирізана монограма первісного власника – СА (Сергій Аршавський – полтавський купець 2 – ї гільдії).

Головна особливість цього двоповерхового будинку – сумне жіноче обличчя, що дивиться на Лютеранську. Коли йде дощ, по кам’яних щоках невтішної красуні течуть краплі, і здається, що вона плаче. Саме через цей барельєф будинок отримав своє прізвисько. Втім, чому «вдова», хто вона й чи тільки дощ змусив її лити сльози досі залишається загадкою. Особняк був побудований в 1907 році за проектом архітектора Едуарда Брадтмана. Після ударного будівництва Аршавський здав в оренду другий поверх, щоб розрахуватися з боргами. Як одну з байок, розповідають, ніби Аршавский поставив у дворі свого особняка залізничний вагон і пізні гості, щоб не турбувати його дружину і чотирьох дітей, могли зупинитися на нічліг там. Мовляв , їм навіть видавали постільну білизну і чай, а сам вагон мирно розгойдувався, імітуючи рух. Купець прожив в будинку всього 6 років, а потім у 1913-му змушений був його продати. У 1918 році особняк націоналізували. Там квартирували Федерація іноземних груп при ЦК РКП (б), Особливий відділ XII армії, профспілка Південно-Західної залізниці, а з після 1945 року будиночок забрали урядові структури, щоб розмішати гостей і проводити закриті вечірки. Відвідувачі тут бували знатні. За більярдним столом, і зараз знаходяться в цих стінах, любив покатати кулі другий президент України Леонід Кучма. Будучи прем’єром Росії, Володимир Путін жив тут в 1999-му. Через два роки гостювала у «вдови» радник американського президента Кондоліза Райс, мешкали в будинку Мадлен Олбрайт і Борис Березовський.