mykyiv.com.ua
Цей дім відомий з 30-х рр. XIX ст., коли її власником за двома купчими став титулярний радник Павло Степанович Чернявський. Тут, у садибі площею 815 кв. саж. (0,37 га), стояли два дерев’яні будинки і сарай. Після смерті власника (1847 р.) у садибі господарювали його сини – Юрій та Федір. У 1868 році вони продали за 2 тис. руб. сріблом це домоволодіння титулярному раднику Віктору Вікентійовичу Келюсу і його дружині Наталі Сергіївні.
В.В. Келюс побудував у 1868 році цей одноповерховий цегляний будинок на напівповерсі. Як видно зі статистичних даних про домоволодіння на Рейтарській вулиці за 1884 рік, господар жив у трьох кімнатах з передпокоєм, а чотири кімнати з двома передпокоями здавав в оренду за 400 руб. сріблом. На нижньому поверсі три кімнати з передпокоєм і кухнею оцінювалися в 300 руб. сріблом. Невеликий флігель також здавався: дві кімнати з передпокоєм коштували 180 руб. сріблом – нагорі, і такі ж внизу – 120 руб. сріблом. Дві третини із суми, якк господар отримував від квартиронаймачів, ішли на утримання скромних будиночків садиби.
У 1888-1894 рр. тут жив із родиною український композитор Микола Віталійович Лисенко (1842-1912), про що зараз нагадує меморіальна дошка на фасаді, встановлена в 1955 році. Остап Лисенко, син композитора, писав: “Слухаючи “Руслана” (опера “Руслан і Людмила” М. Глінки), я кожного разу переносився спогадами в далеке дитинство, в нашу вітальню на Рейтарській вулиці, № 19. Зал, тьмяно освітлений висячою гасовоїю лампою. Батько біля рояля. Ллються повні вогню і пристрасті східні танці з “Руслана”. Музика така, що хочеш не хочеш, а пустився в танок. Мої сестрички – Катя, Галя, Мар’яна підхоплюють мене. І ось ми, сплітаючи і розплітаючи руки, крутимося в такт музиці, ловлячи на собі задоволений погляд матері”.
Остап Лисенко згадував, що в їхньому будинку часто бували люди з різних куточків Лівобережної та Правобережної України. Найчастіше це були початківці-композитори, музиканти, письменники, актори, вчителі.
У цьому особняку радо вітали Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесю Українку, Марка Кропивницького, Миколу Садовського. У 1891 році у М.В. Лисенка гостював композитор П.І. Чайковський, який при цьому ознайомився з оперою “Тарас Бульба”. Тут була вперше поставлена дитяча опера “Коза-дереза”, у постановці якої брала участь Леся Українка, що жила тоді поруч, за рогом – на вулиці Стрілецькій, 15.
Навесні 1894 р. садиба перейшла у власність дворянки Францішки Казимирівни Кондрацької. Ще через три роки, в 1897 році, ліворуч від особняка за проектом і під наглядом техніка А.К. Краусса було зведено двоповерховий на напівповерсі цегляний будинок. За архітектонікою і декором він майже повторював попередній будиночок. Садиба залишалася власністю Кондрацьких до кінця 1912 року, а потім – Якову Петровичу Сіткіну, поручику 166-го піхотного Рівненського полку.
У 1915 році власниками садиби стали Г.А. Ерхардт і Д.М. Григорович-Барський.
Після встановлення радянської влади особняк було націоналізовано, згодом тут розміщувалися різні установи.
Адреса: вул. Рейтарська, 19 (метро «Золоті ворота»)
