Цей палац з «Тисячі і однієї ночі» в мавританському стилі Київ отримав у 1902 році. Замовив його Городецький Соломон Коген, тютюновий король України і глава київських караїмів – представників іудейської релігійної громади, вшановуючи Старий Завіт замість Талмуда. Їх тоді в Києві було близько двох сотень. Спеціально під будівництво Коген купив садибу на Ярославовому Валу, але побачити повне втілення своєї мрії не встиг.
Він помер в 1900-му, і будівництво навіть довелося призупинити через брак коштів. Але караїми все ж знайшли гроші, і в 1902-му ажурний казковий палац відчинив свої двері.
Стіни будівлі були прикрашені імітацією кам’яного різьблення і ліплення у вигляді арабесок. Ліпну гордість будинку, як і «химери» Городецького, створив його близький друг, зодчий Еліо Саля. І робив він це так само, як в причудливій будівлі на Банковій: творив чудеса з дорогого нового матеріалу – цементу.
Внутрішня “начинка” Кенаси також отримала все саме-саме – новітне електричне освітлення, парове опалення і вентиляцію.
Але, прийшовши до влади, більшовики знесли на будівлі купол. У 1926 році тут розмістилася політико-освітня установа, потім був ляльковий театр, перед війною його займав Ансамбль народної пісні і танцю УРСР, де блискуче грав тоді ще невідомий київський актор, майбутній Буба Касторський з «Невловимих месників» – Борис Сичкін. У 1950-і роки влада не знайшла нічого кращого, як поселити тут кінотеатр «Зоря». У 1968-му будівля була реконструйована, а в 1981 дісталася артистам: зараз тут Будинок актора. Останнім часом йдуть розмови про те, щоб відновити купол.
Один з витворів мистецтва архітектора Городецького, караїмська кенаса була побудована протягом 1898-1902 років і фондована на кошти відомого табачного магната Соломона Когена, який був головою караїмської спільноти. Його дружина заснувала караїмську школу для дівчаток. Зараз в приміщенні знаходиться Будинок актора. Будова відрізняється красою і розкішшю обробки в мавританському-арабському стилі.
Будівля до нас дійшла дещо в пошкодженому варіанті, але і сьогодні ми можемо оцінити її високу художність, архітектурну цінність, поєднання східного маврітанського стилю зі своїм власним, якій дуже легко вгадується. Взагалі, Владислав Городецький маючи вишуканий смак вмів поєднати природний ландшафт, призначення будівлі та її художній стиль, це його візитна картка.
На урочистому освяченні кенаси у січні 1902 року були присутні віце-губернатор, міський голова, ректор університету, інші офіційні особи. Споруду було прикрашено чудовим куполом надзвичайної краси з ліпними прикрасами роботи італійця Еліо Саля з використанням досить дорогого у той час матеріалу – цементу.
Після встановлення радянської влади кенасу закрили. Діяльність громади було припинено. З 1926 будівлю передано у користування просвітніх установ. Під час Другої світової війни тут правилася римо-католицька служба Божа, потім діяв ляльковий театр, а з 1952 – кінотеатр повторного фільму «Зоря». З 1981 в будинку розмістився республіканський Будинок актора.
Кенасі було завдано непоправної шкоди. Сьогодні храму не вистачає істотної деталі — сферичного купола зі шпилем. У 70-ті роки до кенаси було прибудовано невелике приміщення, через яке легко можна пройти в будівлю.
Зараз кенаса використовується не за призначенням. Разом із Будинком актора її займає Спілка театральних діячів України. Зараз ця споруда є затишним концертним залом на 200 місць: світла ліпнина, чудова акустика, камерна сцена. Будинок актора має також фойє-виставковий зал, театральну бібліотеку.
Вимог про повернення храму караїмам національне товариство «Догунма» не висуває – за останнім переписом у Києві всього 100 караїмів.