Як у великому місті залишитися Людиною

Напевно правду кажуть, що майбутнє нашої країни залежить від нашої молоді, наскільки вона духовно та культурно збагачена. Ви ніколи не звертали своєї уваги, що ми, українці, найпривітніша та добросердечна нація, поступово забуваємо, як залишатися Людиною по відношенню один до одного?! Як байдуже ставимося до потреб і проблем інших людей, як інколи із сарказмом або навіть з грубістю відповідаємо незнайомим людям; використання нецензурної лексики, як відповідь – стає, на превеликий жаль, нормою. Я вже навіть не кажу про поведінку чоловіків, які напевно не ознайомлені, або навіть взагалі не знають і не чули про етику “Джентльмена”; коли для чоловіка споконвіку (мова йде про наших пращурів, дідів та батьків) залишатися захисником Батьківщиши, гарним сином, чоловіком, батьком і просто вихованою Людиною – норма.
На днях зі мною і моєю по другою трапилась цікава ситуація, яка настільки нас вразила, хоча, на жаль, повина лише була викликати радісні емоції і не більше. Коли ми чекали наш автобус на зупинці, щоб їхати додому, моя подруга звернула увагу, що черга дуже велика і навіть не знаємо чи всі помістимося та увійдемо та маршрутки(Київ великий, самі розумієте). Але ця ситуація напевно всім знайома, що вихід люди завжди знайдуть.. Так ось, коли під’їхав автобус більшість почала штовхатися, щоб першими зайти і зайняти собі місце, не мало різниці чи то вагітна жінка, чи то бабуся. В такий момент, як я полюбляю казати: ” Всі – рівні”, а жаль. В цей момент позаду почули, як хлопчина просить всіх хлопців з черги почекати і пропустити жінок і дівчат, а чоловікам декілька зупинок постояти, це ж лише пару хвилин. Настільки було не звично і навіть шокуюче, коли всі зупинились і відійшли в бік для того, щоб пропустити жінок і дітей і для нас дівчат – це вже невеличкий «подвиг», що є ті самі Чоловіки і серед молоді, справжні, мужні, однак, їх – одиниці. Так ось, я не знаю хто він був, але за такі вчинки хочеться дякувати!І ще одне: дідусь моєї подруги, людина похилого віку з хворими ногами, ніколи не присяде у транспорті, якщо поруч стоїть хоч дівчинка, не говорячи вже про жінку чи бабусю!
На противагу цьому розкажу історію знову, що трапилась зі мною і псевдо- «людьми». Вранці на пішохідному переході летів автомобіль і навіть не зменшуючи швидкість коли по пішоходу йшли люди, почимчикував далі( він же король, дарма, що по пішоходному переходу йшла жінкам з дитинкою у колясці поруч зі мною). А міг і нанести травми. Пізніше, повертаючись додому, при світлі ліхтаря біля будинку якийсь сусіда ледь не збив мене, і звісно без жодних вибачень. Це сталося у добре освітленому місці, біля входу до під’їзду багатоповерхівки Києва, а таких от “горе-водіїв”, на жаль, більшість, тому будьте людяними, шануйте тих хто поруч з Вами живе, Ви ж Люди!
Наведу також умісну, на мій погляд, відому притчу про секрет щасливого життя:
Одного разу пощасливилось людині побачити Бога,Намагаючись дізнатись найбільш важливе, людина запитала:
-Боже, мрію побачити Рай та Ад.
Господь взяв людину за руку і підвів його до двох дверей. Відкрив одну, вони побачили кругоий великий стіл з найїдкми у величезній чаші у центрі. Чаша була переповнена їжею, ароматна, пахла, аж слюньки виходили.Навколо столу сиділи люди – здавалось, що вони без сил зовсім, хворі та помирали від голоду, У кожного до руки прикріплено ложку з довгою-ручкою. Вони легко могли дістати їжу, однак не могли піднести ложку до рота. Вигляд їх нещастя просто дивував.
– Тільки що ти бачив Ад, – сказав Господь.
Вони підійшли до другої двері. ВІдкрив її, вонибачили такий самий круглий стіл, таку ж велику чашу, наповнену смачною їжею. І навіть у людей навколо були такі самі ложки. Але усі виглядали задоволеними, ситими та щасливими.
– Я не розумію, – сказала людина.
– Все просто, – відповів Господь. – Ці навчились годувати друг друга. Ті ж думають тільки про себе.

Ця стаття – звернення не до усіх без винятку чоловіків нашої рідної Україні, проте, на жаль, до більшості. Наша країна в даний час знаходиться під великим натиском ворогів, нас не лише хочуть знищити фізично, але і морально, а своєю поведінкою ми лише допомагаємо пришвидшити справу.
Тому давайте не дамо їм такої змоги!