Одні з найкращих київських перлин

Кожна порядна столиця має всім відомі символи. Париж — Монмартр, каштани, Рим — Колізей, піцерії і т. Д. Київ не відстає — список його символів різноманітний і іноді несподіваний.

Статуя Архистратига Михаїла на Майдані

Цей видатний міський символ викликав свого часу незадоволення і протести, як в церковних колах, так і серед естетствуючих краєзнавців — пише Вечірній Київ. Сам архангел є давнім покровителем Києва, його зображення — незмінна частина міського герба, однак нинішня статуя Архістратига Михаїла на Майдані, зведена в 2001 році при реконструкції площі, припала до смаку далеко не всім.

Пам’ятник виконаний у стилі бароко, зразком для художників і скульпторів явно служив герб Києва на старовинних поштових листівках. В якості постаменту використовувалися Печерські ворота.

Претензії ж до нього такі: надто «похмурий» колір, «західницька» естетика іміджу, і … явні ознаки статевої приналежності. Ангели ж, і тим більше архангели, суть створення безтілесні і плотських деталей начисто позбавлені. Киянам пам’ятник все ж подобається (бо барокова традиція цілком у київському форматі), хоч і охрестили його «Воротарем».

Печерська липа в Лаврі

Природний київський символ, предмет гордості юних натуралістів та краєзнавців — липа святого Феодосія ось уже майже тисячу років росте на території Лаври, біля входу в Дальні печери. 18 метрів зросту, більше шести метрів обхвату — цей патріархальний чудо-гігант, за легендою, посадив святий Феодосій Печерський. Який, згідно з тією ж легендою, Лавру і заснував.

Історія така. Мати Феодосія була категорично проти того, щоб син йшов у ченці. Але доживши до років похилого, позицію змінила і сама постриглася в послушниці. Є версія, що вона була настоятелькою в жіночій пустелі на Аскольдовій могилі, а поховали її якраз в Лаврі, біля входу в Дальні печери, де і посадив липу святий Феодосій — на могилі матері та в пам’ять про неї.

Є й інша легенда — мовляв, чудо-дерево було і раніше, а прямо в його дуплі жив один високоморальна монах-відлюдник. У дереві його ж і поховали.

Загалом, з Печерської липою пов’язано так багато сакральних і праведних персонажів, що їй в прямому сенсі сам Бог велів вважатися деревом святим, служити предметом паломництв і поклонінь. Багато хто вірить, що дотик до неї виліковує.

Магдебурзька колона на Набережному шосе

Що це таке — пам’ятник, каплиця, навіс над колодязем чи все ж колона? Це унікальний київський монумент, який є всіма перерахованими чотирма іпостасями одночасно.

Місце, де стоїть пам’ятник однойменним праву, здавна вважалося сакральним. За переказами, тут хрестили дітей князя Володимира. За іншими відомостями, в часи повноводного злиття Почайни з Дніпром тут проводилися масові обряди хрещення. Саме тому колону називають також пам’ятником хрещення Русі і першим пам’ятником князю Володимиру.

Спочатку на місці пам’ятника звели каплицю, а на початку ХІХ століття надбудували над каплицею саму колону — з двома написами-подяками: хрестителю Русі Володимиру і царю Олександру І.

Саме при останньому почався масований наступ самодержавства на місцеве самоврядування, і магістрат вирішив спорудити колону під назвою Магдебурзька, щоб тонко натякнути монарху — пам’ятай, батюшка, указ свій, де сказано про старовинне Магдебурзьке право Києва. «Володар слабкий і лукавому» (А. С. Пушкін) це не сподобалося, і в гніві він змістив градоначальника, але зносити колону, на якій благодарственно висічено царське ім’я, найвища рука не піднялася.

Микола I всі вільності скасував, і колона почала занепадати, перетворившись згодом у рядове джерело святої водички — причому неабияк засмічений, бо міська влада демонстративно про нього не дбали. Тут відкривався бордель на задвірках, потім відновлювали каплицю, проводили хресні ходи …

Сьогодні колона нічийна, але коштує як символ Києва, радуючи туристів і паломників.

Річковий вокзал на Поштовій площі

Один з основних символів Києва зовні виглядає як корабель, готовий вирушити в плавання — таким він і був задуманий своїми творцями.

Цьому передувала довга передісторія. Здавна Поділ був чимось на зразок порту, куди по воді доставлялося до Києва все необхідне. Перший річковий порт тут виник в 1897 році, але його мало хто пам’ятає. Нинішній порт почали будувати в 1953-му за проектом архітекторів Вадима Гопкало і Вадима Ладного. А кияни побачили нову будівлю вокзалу в 1961 році, коли його урочисто відкрили при величезному скупченні народу. Стінки чудо-пароплава були оброблені облицюванням з інкерманського вапняку, цоколь відсвічував новеньким полірованим гранітом, а дах увінчував великий шпиль — позолочена, у півтора метра завдовжки каравела-флюгер.

Місце це люблять дорослі і діти. Тут класно — звідси відправляються в подорож по широкому і повноводним Дніпром величні теплоходи, що мало відрізняються від морських і океанських.

Цукерки «Київ вечірній»

Найсолодший київський символ, і самий «свіжий» за часом. Народився в 80-ті роки — саме тоді на святкових столах жителів СРСР з’явилася коробка з фотографією вогнів нічного Хрещатика. Таким чином до традиційних гастрономічних «презентаторів» Києва — торту, котлети і «горілці з перцем» — додалися ще й цукерки, ім’я яких перегукувалася з ім’ям відомої і шанованої газети.

Цукерки були новинкою в радянській кондитерській індустрії, так як випускалися за новомодним рецептом, а для їх конвеєрного виготовлення встановили — вперше в Країні Рад — німецьку (за іншими відомостями — швейцарську) технологічну лінію. У результаті якість була така, що попит на цукерки набагато превищував їх виготовлення, і коробка «Києва вечірнього» стала чи не найбільш вишуканим радянським дефіцитом, який діставали виключно «з-під поли».

Вже наприкінці 80-х, в горбачовську перебудову, закордонні лінії з’явилися на багатьох кондитерських фабриках, але смак цукерок «Києва вечірнього» і ностальгічний дизайн його коробки досі користуються стабільною популярністю. І, не менш стабільно, символізують Київ.

Газета «Вечірній Київ»

Тут друкувалися Олександр Купрін і Осип Мандельштам, Максим Рильський та Микола Бажан. Тут працювали Дмитро Гордон і Володимир Мостовий. Найзнаменитіша київська газета, патріарх міської преси 9 років тому справляла 100-річний ювілей. Їй було що згадати за минуле століття — від «Вечірньої газети», перший номер якої вийшов 2 січня 1906, до перебудовних півмільйонних тиражів і резонансних скандальних публікацій останніх років.

В активі «Вечірки» — розказана історія про Матч смерті київських «динамівців» у 1943 році з подальшим розстрілом німцями футболістів (стаття 1958 року) і про масове поховання жертв терору НКВС у Биківнянському лісі (1988 рік). Публікації, які призвели до відставки корумпованого міністра оборони в 1996 році і недопущення будівництва багатоповерхівки на території найстарішої міської лікарні (2007-2011 рр.).

Газета переживала різне — підйоми і падіння, нагороди і опали, єдине, що залишалося незмінним — це любов читачів. Видання зріднилися з містом, вони невідємні один від одного.