http://mykyiv.com.ua/images/feofania.jpg
Парк «Феофанія» вважається парком-пам’яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Парк «Феофанія» на сьогодні є наймолодшим та найперспективнішим місцем відпочинку для киян та гостей міста. Парк входить до складу природно-заповідного фонду України, який є складовою світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. Опікується цими землями державна установа ДУ «Інститут еволюційної екології НАН України».
Головною метою його створення є збереження та використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях найбільш визначних зразків паркового будівництва.
Унікальною особливістю, яка вирізняє парк «Феофанія» з-поміж інших є гармонійне поєднання нерукотворних шедеврів первозданної природи із сучасним мистецтвом ландшафтного дизайну на фоні духовної величі Свято-Пантелеймонівського Собору. Ця місцевість несе енергетику своєї багатовікової історії, насиченої багатьма культовими подіями і є унікальним культурно-природним утворення з потенційними функціями оздоровлення, рекреації, туристичного тяжіння та релігійного центру.
Тут, де панує атмосфера цілковитого спокою та благодаті, можна нескінченно насолоджуватись живописними пейзажами, забувши про усі буденні проблеми та негаразди. Ніби якась дивна хвилююча аура, що вирує у повітрі, приваблює закоханих й налаштовує на чарівні романтичні побачення. Побувавши в цьому райському куточку та відчувши подих матінки-природи, ще не раз виникне бажання повернутися задля відновлення своїх життєвих сил. Тому й не дивно, що парк «Феофанія» для багатьох став одним із найулюбленіших осередків родинного відпочинку у місті.
Історія урочища
Київ – сучасне європейське місто з багатовіковою традицією розбудови садів, парків та скверів для жителів та гостей міста. І серед них чарівною перлиною вирізняється парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Феофанія», який підпорядковується НАН України.
Парк розташовано на південно-західній околиці Києва, на мальовничих схилах Феофаніївської балки. Територія, де зараз розташовується сучасний парк, вперше була згадана у 1471 році. Початкова назва цієї місцевості – Лазарівщина , яка отримала свою назву від імені благочестивого старця Лазаря, що тримав тут пасіку, внаслідок чого назване також пасічним місцем. Деінде воно рівне, а місцями гористе й порізане ярами.
В XVI ст. Лазарівщина належала Києво-Печерській Лаврі, потім стала власністю митрополитів київських – Петра Могили (1632–1647 рр.) і Сильвестра Косова (1647–1657 рр.), потім Софійського монастиря, а в 1776 р. була відібрана в державну казну. На прохання київського єпископа Феофана Шиянова, Сенат Російської імперії указом від 28 квітня 1802 р., з відома керівника цивільною частиною військового губернатора, наказав київській Казенній палаті відвести у володіння настоятелю Михайлівського монастиря, вікарію київському, землі та угіддя, серед яких було і пасічне місце в урочищі Лазарівщина.
Феофан побудував тут для своєї літньої резиденції архієрейський будинок і Михайлівську церкву. З благословення митрополита київського і кишинівського Гавріїла Банулеського Лазарівщина отримала свою назву на честь власника – Феофанія.
У 1905 році єпархіальному архітекторові Є.Ф. Єрмакову було доручено звести у Феофанії храм на честь Святого великомученика та цілителя Пантелеймона. У 1914 році храм було закінчено та освячено. Велична рожево-біла споруда вражала своєю величчю, яскравим і багатим оздобленням.
Храм був діючим, але Перша світова війна ускладнила чернецьку діяльність, а революція скасувала. У радянські роки монастирське майно, згідно декрету уряду УРСР про відділення церкви від держави та школи від церкви (1919), перейшло у державну власність. На терені обителі у 1921 р. було зареєстровано сільськогосподарську артіль “Землеробство”. У травні 1925 р. хутір Феофанія переданий у розпорядження Губернської комісії допомоги дітям, і тут сформувалася дитяча сільськогосподарська колонія на 173 дитини з 21 викладачем. Тут же розмістили і господарство робітничої кооперації – скотарню та птахоферму.
У вересні 1930 р. радянські органи влади закрили усі храми Феофанії і виселили ченців, а монастирські приміщення було передано в користування різних організацій. На цій території утворюється соціалістичний робітничий кооператив (СОРОБКО), іншу частину зайнято під дитячий будинок на 185 вихованців. Від колись величного монастирського подвір’я майже нічого не залишилося, окрім Свято-Пантелеймонівського собору та Церкви всіх Святих.
Під час оборони Києва в роки Другої світової війни Феофанія знаходилась в зоні бойових дій та зазнала інтенсивних мінометних обстрілів. Саме у цьому районі відбувалися найжорстокіші бої з 5 по 19 серпня 1941 року. До падіння Києва (6-7 серпня 1941 р.), цю місцевість обстрілювали гармати кораблів Пінської флотилії. Напередодні війни в будівлі монастирського гуртожитку розмістили філію київської психіатричної лікарні. Гітлерівці, вступивши до Феофанії, розстріляли хворих і влаштували тут госпіталь.
Після звільнення Києва, зважаючи на значення цих земель як особливо цінних, згідно Постанови Ради народних комісарів УРСР від 22 серпня 1944, лісовий масив «Феофанія» передано у безстрокове користування АН України, а згодом, постановою Держкомприроди УРСР від 26 липня 1972 р. він отримав статус парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення як поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами.
На території парку збереглася садиба академіка Палладіна (1885-1972), президента АН УРСР, засновника й директора інституту біохімії, учня славетного академіка Івана Павлова, лідера великої наукової школи, якого у 1967 р., на з’їзді Міжнародного нейрохімічного товариства булопро голошено “патріархом світової нейрохімії». Створений ним препарат для зупинення кровотечі «Вікасол» врятував життя десяткам тисяч поранених під час війни, використовується й досі. Академік Палладіна був надзвичайно інтелігентною людиною з широкими культурними інтересами, через все життя проніс повагу до української мови.
Наприкінці 1940-х та у 1950-х рр., у колишніх монастирських приміщеннях розташували інститут електротехніки, де під керівництвом академіка АНУРСР Сергія Олексійович Лебедєва було влаштовано дослідну лабораторію зі створення першої в СРСР та у Європі цифрової обчислювальної машини (ЦОМ) і у 1950-1951 рр. тут почала діяти «МЕОМ» (мала електронно обчислювальна машина).
Перша вітчизняна обчислювальна машина, названа «малою», мала 6 тис. електронних ламп і ледве уміщалася у лівому крилі двоповерхової будівлі колишнього монастирського гуртожитку. Коли все змонтували та увімкнули, розпечені лампи перетворили приміщення на тропіки. Довелося розібрати частину стелі, щоб відвести зайве тепло. Отже, саме в цих благословенних місцях відбулося зародження комп’ютерів, без існування яких неможливо уявити сучасну цивілізацію.
У 1990 р. культові споруди монастиря, за сприяння НАН України, на чолі з президентом НАН України академіком Борисом Патоном, повернули церковній общині Української Православної Церкви, де згодом було створено Свято-Пантелеймонівський жіночий монастир.
У другій половині ХХ ст. Феофанію все тісніше обступала міська забудова. Не було тут хіба, що великих промислових підприємств. Ще з кінця 40-х рр. у Голосіївському лісі були створені: головна астрологічна обсерваторія НАНУ, елітна лікарня «Феофанія», Виставка передових досягнень у народному господарстві ( Національний виставковий центр), Кібернетичний центр, Республіканська фізико-математична школа-інтернат, інститут теоретичної фізики, музей народної архітектури та побуту, житловий масив «Теремки» і, навіть, два автодроми.
