У поетичному доробку, що підготувала молода авторка Марія Тимчук із села Красноїлля Верховинського району Івано-Франківської області, читачеві щемно западе в душу хвилююча лірика, сколихне до глибоких роздумів громадянська поезія, повернуть до споминів відверті вірші про дитинство, рідний край, багату природу… Є велика спокуса цитувати її твори. В них багато особистого, але такого, що виходить на загал і заставляє вже власні думки вимальовувати нові образи, проживати заново й минуле, й нинішнє, а головне, що від цих її творів, поетичних знахідок стає тепло на душі й серці, і хочеться те тепло передавати іншим, і мріяти, і прагнути лише до доброго і щасливого майбутнього. Хіба не так, коли читаєш: Ну що за родину рідніше на світі? щасливу родину за дружним столом, Як ласкою щирою всі обігріті, І повниться хата родинним теплом… Поетеса щиро і відверто зізнається: …о спогади, я розлучатися з вами не хочу, не можу, бо сили нема… забути стежину, зарошену в школу, і рідної річки в піску береги, і сонця усмішку — таку ясночолу, а взимку, як гори, сніги… …я буду те диво завжди пам’ятати, як гарно кружляли кульбаби в танку… Марія Тимчук не стоїть осторонь викликів сьогодення: Нехай в двадцять першім столітті лиш мирний звучить діалог, хай правда не ходить в лахмітті, поменшає кількість тривог. Вона відверто ганьбить тих, котрі «…сво- їм набундюченим «я» цураються правди святої…», «…живуть без усякої правди…» Можна ще довго цитувати молоду поетесу, але що тоді залишиться робити читачеві? По- лишивши його з творами Марії Тимчук наодинці та з вірою, що вони принесуть йому насолоду й натхнення до роздумів, хочу зазначити: читач, принаймні, у поезії Марії Тимчук не розчарується! Бо в тій молодій поезії нуртує потужна думка до самовдосконалення кожного! Орнамент почуттів і образів авторки — різнобарвний, насичений, хвилюючий, по-своєму — особливий. У неї оригінальний підхід до висвітлення будь-якої теми, вона її переживає в собі глибоко, а відтак уже лягає на білий аркуш паперу досконалий твір, мистецьки народжений, часто афористичний, а головне — не пустоцвіт. Скажімо, чуття і висвітлення краси і змісту ріднокраю у неї водночас реалістичне і поетично-образне, з широкою палітрою романтизму, що в поєднанні створює справжню палітру довкілля. Її вірші — це вже поезія, яка заставляє хвилюватися й думати!
Матусю
Матусю, рідненька, благаю — простіть,
що сильно так кличе мене білий світ;
за ваше терпіння, чекання і втому,
за те, що частіше не їду додому.
Рідненька моя, забувайте про біль.
Ви знаєте — вам я несу звідусіль
своєї усмішки щасливої промінь
і радісних днів незгасаючий гомін.
І в світі живу, як ви вчили мене,
щоб серце лиш ваше не було сумне,
щоб ви були ласкою щедро зігріті,
матусю моя, найрідніша у світі.
Мирний діалог
Нехай в двадцять першім столітті лиш мирний звучить діалог,
хай правда не бродить в лахмітті, поменшає кількість тривог.
Найперше воєнних ганебних не ллється кривава ріка,
і всіх мародерів нахабних зупинить каральна рука.
Керманичам вернеться розум, а ні — хай вони пропадуть
й своїм очевидним психозом у злидні людей не ведуть.
Свобода цвістиме завжди в Україні
Свобода цвістиме завжди в Україні,
свобода для нас — найдорожча в житті,
ми будемо жити в правдивій країні
і вірити світлій і щирій меті.
Бо ми в боротьбі за свої ідеали
до краю підемо, не вмрем у бою,
щоб нас поважали народи і знали,
як сильно ми любим країну свою!
Ми будемо сильні, ми будем завзяті,
ми знаємо: доля у наших руках,
тому, наче птахи: і вільні, й крилаті,
долаємо цей нелегкий часом шлях.
Бо духом свободи ми завжди горіли,
і духом свободи тут кожен живе,
ніколи в житті ми здаватись не вміли,
тому що нас віра і правда зове!
Так хочеться щастя
Так хочеться щастя,
так віриться в долю,
так серце тріпоче, зашкалює пульс,
я знаю, життя не прожити без болю,
і тихо до Бога за все помолюсь.
Так хочеться казки,
так віриться в диво,
душа завмирає в блаженстві весни,
і кожному хочеться бути щасливим,
так віримо в краще разом усі ми.
Так віриться в те, що не все випадково,
незмінно існує в складному просте,
буває, що досить сказати лиш слово,
а ми дуже часто говорим не те.
Так хочеться з вірою жити живою,
і віриться в кращий для кожного час,
бажаймо же людям тепла і спокою —
чого їм бажаєм, те прийде й до нас.
