Киян закликають підписати петицію до Київради з вимогою лобіювати скасування норми паркування на тротуарі на рівні Кабінету міністрів. Автор петиції, Богдан Гдаль пояснює актуальність петиції, та чому варто підписатися під цією ініціативою.
«Ще в 90-х роках акцент в облаштуванні міст на автомобілі був чимось виправданий, або принаймні не виглядав загрозливо — кількість автомобілів була не настільки великою, щоб створювати проблеми чи дискомфорт. Водії вільно паркувалися вздовж основних вулиць.
Однак проектувальники нібито надсучасних на той час житлових кварталів не могли уявити, наскільки швидко зростатиме кількість приватних автівок і у що це виллється. Кількість автомобілів росте і надалі зростатиме в геометричній прогресії. У центрах міст це вилилося у повну окупацію тротуарів. У спальних районах водії поступово освоюють газони і дитмайданчики.
31 грудня 1993 року Кабінет міністрів ухвалює пострадянську редакцію правил дорожнього руху. Постанова визначає тротуар, як «елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном» і в пункті 15.9. забороняє на них стоянку «крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками». Ця норма діє до 1 січня 2002 року, коли її змінює нова редакція правил, ухвалених 10 жовтня 2001 року, яка лишає заборону щодо паркування на тротуарах, але доповнює її винятком для легкових автомобілів та мотоциклів, «які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м».
Тротуари — це не просто зона пішохода. Це громадський простір. Це простір, у якому люди зустрічаються, спілкуються, милуються архітектурою, почувають себе комфортно. Вільні недоторкані території міста не менш важливі за архітектуру і ландшафт. Вони скріплюють місто у цілісну композицію, дозволяють місту «дихати», а містянам почувати себе комфортно.
Мер Боготи Енріке Пеньялоса, якого зараз часто згадують за те, що він революційно змінив свою столицю, зробив акцент на розвитку громадських місць. Він обмежив можливість руху приватних автомобілів у місті, зробив акцент на громадський транспорт і дав поштовх до розвитку великих громадських просторів. Люди почали виходити після роботи на вулицю, спілкуватися, дивитися фільми тощо. Це скріпило людей. І сподобалося їм, хоча на початках реформи Пеньялосу настільки не сприймали, що він навіть вивіз родину з міста.
Так от, приватні автомобілі найбільше «крадуть» цей громадський простір. При найменшому коефіцієнті корисної дії, при найменшій кількості перевезених людей в порівнянні з громадським транспортом чи велосипедами, приватний автомобіль краде найбільше отого спільного простору див і обміну енергіями. Тому з точки зору своєрідного загального блага приватний автомобіль повинен бути у найменшому пріоритеті в місті».
