Сьогодні, 98 років тому, відбувся бій під Кру́тами, на залізничній станції за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом Червоної Гвардії під проводом есера Михайла Муравйова (згодом за свою жорстокість та свавілля страченого більшовиками) та загоном з київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.
В бою під Крутами наступ ворога було зупинено і здійснено організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресор мусив підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані мости та залізничні колії, і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.
«За волю України. Полеглим синам в бороні під Крутами» — київський плакат 1918 року
Під час відступу українських підрозділів, з’ясувалося, що не вистачає однієї чоти студентів, що стояла найближче до станції: у сум’ятті бою в полон потрапив розвідувальний звід (близько 30 осіб). Відступаючи у сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Червоний командир Єгор Попов, розлючений значними втратами з більшовицького боку (близько 300 осіб), наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців, з 27-ми студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Григорій Піпський зі Старосамбірщини перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і решта студентів підтримали спів.
Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих
Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.
Урочисте перепоховання студентів у Києві 19 березня 1918
Сучасників особливо вразило поховання 27 юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні у Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам’яті тридцяти».
