Фото з відкритих джерел
Ніщо так не «радує» громадськість, як свіжі результати опитування. В даному випадку, результати опитування Київського міжнародного інституту соціології зробили практично неймовірне: вони позбавили тверезо мислячих українців певних ілюзій.
Ілюзія перша: покращення життя
«Більшість населення вважають, що керівництво України веде її в неправильному напрямку. Також більшість населення вважає, що за останні два роки соціально-економічна ситуація в Україні погіршилася. Найбільшу відповідальність за це громадяни України покладають на Прем’єр-міністра і Президента».
Більш за все виникає питань до тих, хто 25 травня 2014 р. прийшов на виборчі дільниці і проголосував саме за цього Президента і його програму дій, обравши його з поміж 21 кандидата. А це майже 10 млн. громадян (9 857 308 осіб), 54,7% виборців України.
Питання також до тих, хто 26 жовтня 2014 р. на позачергових виборах народних депутатів Верховної Ради України проголосував за лідера перегонів дворічної давнини – партію «Народний фронт», яка отримала грандіозні й неочікувані 22,14% народної підтримки. Можна згадати, що члени парламентської коаліції, які обрали новий Уряд … , і які представляють дві найбільші партії за рівнем довіри 2014 р. – БПП і «Самопоміч», також можуть похвалитися неабиякою підтримкою – 21.81% і 10.97% відповідно. І це не враховуючи «буремної» перемоги кандидатів-мажоритарників по всій Україні від цих трьох політичних партій.
Не захищаючи жодного з політиків та жодну з політсил, аналізуючи останні тенденції в суспільстві та постійний майданно-революційний настрій, важливо наголосити, що саме ми, виборці, свідомо обираємо не той напрямок, не тих кандидатів, не ті партії. Чимало з українців, навіть після Революції гідності, продовжували обирати не реалістичні програми змін країни, а політичні бренди. Хтось, попри те, що відбувалося в Києві, продовжував жити за старим «моя хата –скраю» і брати по 200-400 грн. за голос. Деякі, тицяли в бюлетень навмання або взагалі не йшли на дільниці, розчарувавшись та образившись на всіх і вся. А сьогодні, всі опинилися не там, де хотіли. Не в Євросоюзі, не в НАТО, не з Кримом, без обіцяного миру. Самі ж обирали!
Ілюзія друга: політика потребує нових облич
«ВО «Батьківщина» — лідер за партійним рейтингом на виборах до Верховної Ради. Далі йдуть «Опозиційний блок», «Блок Петра Порошенка», «Самопоміч» і Радикальна партія».
У вас не виникає питання, чому «Батьківщина» за останні, принаймні 2 роки, збільшила рейтинг майже в 4 рази, з 5,68% у 2014р. до 18,6% у 2016р.? І чого сьогодні стара гвардія Януковича, Опоблок, так стрімко набирає популярність в суспільстві? Відповідь на поверхні: політика тих, хто при владі, дійсно заслуговувала гострої критики тих, хто в опозиції. Конфуцій був правий: «сиди спокійно на березі річки, і повз пропливе труп твого ворога». В даному випадку, політичний «труп» провладних партій дозволив піднятися в рейтингу всім іншим.
Інше питання: звідки візьмуться нові обличчя української політики, активні й патріотичні, готові вести війну з корупцією та олігархічними монополіями, якщо партійний склад у Раді не змінюється? Змінюються вивіски(назви) партстуктур, змінюється їх консолідація (об’єднання під черговою угодою, декларацією), на мінімальні 10% оновлюється їх склад. Все решта – мотлох, тільки вже не в костюмах від Zilli і Chanel, а у вишиванках. Що б бути ближче до народу, так би мовити. І український виборець, на жаль, «ведеться» на подібний ребрендінг.
Ілюзія третя: свідомий український виборець
«Електоральні настрої населення на виборах до Верховної Ради: 6,5% — викреслили б усі партії, попсували б бюлетень, 21,0% — вирішили не брати участь у голосуванні, 21,5% — не визначилися, за кого голосувати».
Можна довго дискутувати навколо вподобань українців і ролі піар технологій у цьому процесі, але країна в нас не змінюється не через поганих (м’якотілих, хитромудрих, непатріотичних і т.д.) президентів і депутатів. Країна не змінюється бо в суспільстві відсутній свідомий вибір і вміння нести відповідальність за нього. Ми, виборці, не готові (не вміємо, не хочемо) визнавати свої виборчі помилки.
Ми не змінюємося, бо держава нас не захищає, ще є кому давати хабарі, ще є варіанти як не сплачувати податки та як привласнювати чуже майно (бізнес, землю, природні багатства, тощо).
Тому кожні півроку отримуємо нові результати соцопитувань, в яких говоримо: «все погано», «не вірю», «давай вибори!». При цьому, вперто продовжуючи обирати голослівних політиків та їх сюрреалістичні програми дій, не зважаючи на здоровий глузд. Читати, аналізувати, контролювати – ось основні обов’язки виборця, якому весь час пропонують одних і тих же осіб, але під різними «соусами». Але мало хто задумується над тим, що більшість з замаскованих кандидатів мала би піти в небуття. Так, як зрадник Мороз.
Виявилося, що влада з Майдану не здатна виконати дані в лютому 2014 р. обіцянки змінити країну. Післяреволюційні українці змушені виживати так само, як це робили до Революції: шукати шляхи заробітку в обхід держави, виживати всупереч мінімальним зарплатам і пенсіям, носити хабарі і узгоджувати проблеми через потрібні зв’язки. Більшість пересічних громадян продовжують вірити в те, що хтось наведе лад в державі замість них: зранку встали – країна вже нова.
Ілюзія четверта: новий уряд є запорукою проведення реформ
«Більшість населення вважають, що парламент вчинив неправильно, що 16 лютого не відправив у відставку Уряду. Понад 30% українців звинувачують Прем’єра у погіршенні економічного стану. Найбільше українців виходом з політичної кризи вважають формування нового Уряду з новим Прем’єром».
У 2015 році ВВП країни скоротився навіть більше, ніж у 2014 році (за підсумком 2015 року падіння склало 13,4% (10,1% у 2014 році)– році анексії Криму і Севастополя, найзапекліших військових дій на сході, повного перезавантаження влади. Промислове виробництво скоротилося в 22 –х регіонах країни та в усіх агрегованих видах промислової діяльності: за підсумками 2015 року скорочення обсягів сільськогосподарського виробництва склало 4,8% (зростання на 2,2% у 2014 році та на 13,6% у 2013-му).
Відсутність реформ у нашій країні є наслідком банального небажання та невмінням українських політиків їх проводити. Це факт. Саме якість чиновників, авторитет та репутація кожного – від міністра до рядового спеціаліста міського (районного) відомства, визначають якість (фундаментальність, тривалість, успішність) реформування тієї чи іншої сфери. Уряд має нести якісну складову, в якій превалюватимуть професійність та відповідальність. Політичне квотування досить дорого коштує українцям.
Тому, важливим є не сам факт формування нового Кабміну, а принципи на яких він формуватиметься. Призначення в міністерські крісла людей за партійним квитком або ж «любих друзів», без професійних навичок і досвіду роботи, тільки поглибить кризовий стан держави. Новий уряд, створений за партійним квотами, стане абсолютно ідентичним попереднім українським урядам. Саме тому слід відмовитися від квотного принципу, та формувати Кабмін зі спеціалістів з конкретних сфер діяльності. Країні потрібен український уряд: уряд, який створить українське «економічне диво» .
Блог Олександра Федоренка, політичного експерта,голови Фонду “Рідна країна” у Києві на LB.ua
