2 квітня на сцені Центру творчості «Печерськ» у постановці народного театру «Арсенал» відбудеться прем’єра вистави «Дракон» за п’єсою Євгена Шварца.
Фентезі – такий жанр, мабуть, вперше з’явився на афішах драматичного театру. За основу постановки взята п’єса Е. Шварца «Дракон», за якою у свій час був знятий відомий фільм Марка Захарова «Вбити дракона». Але театральна версія Михайла Бондаренка, художнього керівника народного театру «Арсенал» вийшла настільки своєрідною, що порівнювати виставу а фільмом зовсім не хочеться.
– Ідея постановки виношувалася кілька років, – розповів режисер Михайло Бондаренко, – А готували виставу майже півтора року. А тепер, коли постановка все ж днями відбудеться, актори розмірковують: чи не пізно? Думаю, ні. Ніколи не пізно подумати, що відбувається з нами і чому.
Головний герой – лицар Ланцелот – вирішив врятувати місто від Дракона, хоча його про це ніхто не просив. Але замість убитого Дракона з’явився новий, і колишня нісенітниця продовжилася на новому витку…
Це вистава про всі війни, революції, катаклізми світу, про те, що будь-яка ідея, побудована на руйнуванні, приречена на фіаско, причому – з наслідками для багатьох людей». Але для того, щоб вистава знайшла потрібні саме сьогодні акценти, режисер дещо змінив у своєму сценарії. За словами Михайла Бондаренка, у порівнянні з версією, розрахованою для мирного часу, в останньому варіанті для нього був дуже важливий епізод, коли Ланцелот відкладає меч.
«Робота належить дрібна, гірше вишивання. У кожному з них доведеться вбити дракона», – говорить він. Але тепер він не буде руйнувати, він буде творити». Сюжет п’єси Шварца не зазнав змін, але деяких персонажів режисер скасував, деяких – додав він. Головний герой розуміє всю марність своїх битв за міфічні ідеали. Убив Дракона, а його місце зайняв Бургомістр, який оголосив себе переможцем Дракона і президентом вільного міста. Можна вбити його. Але у нього є син, у якого явні задатки тирана, – ось хто мітить на трон. Знову вбивати? Заради тих, хто сам лізе в ярмо і покірно терпить тиранію, хто не хоче скористатися свободою, заради якої драконоборець ледь не загинув? На щастя, герой розуміє, що вогнем і мечем він не принесе людям нічого доброго. Щоб дійти цієї істини, йому потрібні були довгі роки битв і боїв – очевидно, таких непотрібних перемог, як ця, остання.
Як і всі казки на світі, «Дракон» закінчується перемогою справедливості. Але щоб справедливість безповоротно утвердилася в реальному житті, необхідно пам’ятати страшний історичний досвід ХХ століття, досвід, який для нас так блискуче втілив на сцені Євген Шварц. І навчитися розрізняти модернізоване, перелицьоване «драконство» у всіх його проявах. А воно живе, воно – в «драконівській» зневазі до будь-якої законності, в «драконівській», звірячій жадобі влади (і в ненависті до опонента), і в цинічній усмішці, з якою заявляють сьогоднішні «кращі учні» Дракона кожному, хто мислить інакше: «Ви чужий тут, а ми з нашими городянами здавна навчилися розуміти один одного…».
Нехай «Дракон» і не дає точної відповіді, як досягти миру в усьому світі і зробити людство щасливим. Але він дає надію і можливість задуматися – а що кожен з нас зробив, щоб убити Дракона в собі? Або хоча б посадити його на надійний ланцюг.
Джерело: vechirniykiev.com.ua
