Інакше не можна прокоментувати історію з вето Президента на Закон України про внесення змін до Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (реєстр. № 2093)», – зазначив співавтор цього закону, лідер громадського руху «Рідна країна» Микола Томенко.В цій історії влада продемонструвала подвійний цинізм, вважає Микола Томенко.
«По-перше, з усіх «високих трибун» Президент, Уряд і Верховна Рада заявляли про те, що вони зроблять все для гідного пошанування чорнобильців у рік 30-річчя Чорнобильської катастрофи. З цією метою Президент нібито видав відповідний Указ, де зафіксував необхідність підвищення соціальних стандартів та відновлення соціальних програм, Верховна Рада проголосувала відповідні рішення, а згодом – і Закон, Урядовий оргкомітет запевнив, що забезпечить реалізацію цих положень… Натомість вето Президента на даний Закон є, фактично, не лише скасуванням усіх попередніх рішень (власного Указу, рішень ВР та Уряду), а є і скасуванням ним же проголошеного Року вшанування чорнобильців», – зауважив М. Томенко.
На його думку, таке відношення до чорнобильців не просто різко дисонує з відповідними заявами та документами, а є демонстрацією ПОВНОЇ ЗНЕВАГИ до тих людей, які за кілька днів будуть поминати своїх рідних та побратимів, що загинули під час ліквідації та від наслідків трагедії на Чорнобильській АЕС, а і думатимуть, як їм вижити в сьогоднішніх умовах в рідній незалежній Україні.
«Друга сторона цинізму полягає в тому, що наша авторська група протягом року працювала з усіма міністерствами і відомствами та запропонувала компроміс, який був усіма підтриманий: з цього року мали набути чинності лише три норми Закону (про медичне обстеження та лікування, про пенсії для непрацездатних осіб та про відновлення виплат пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи), решта норм – переносились на наступний бюджетний рік. За таких обставин більшість парламенту підтримала нашу пропозицію. Натомість відмова виконувати навіть невеличку частинку своїх зобов’язань говорить про те, що для нинішньої влади захист прав простих громадян не є пріоритетом, для неї існують зовсім інші пріоритети – поділ крісел, посад чи бюджетних програм. Одним словом – все, окрім того, що насправді мало би бути її найважливішим завданням – захист прав і свобод людей», – підсумував М. Томенко.
