Уряди змінюються, проблеми залишаються
Українські уряди змінюються частіше, ніж чоловік з середньою по Україні заробітною платою може дозволити собі (купує) костюм. Якщо пригадати, то за історію незалежності країни ми мали , не рахуючи перехідний уряд Фокіна, 19 Кабмінів.
Одниx призначали менше ніж на рік: перший уряд Тимошенко – 8 міс, уряд Масола та уряд Єханурова – 10 міс , уряд Кучми та уряд Марчука – 11 міс. Іншим доля всміхалася щедріше і каденція в Кабміні тривала до від одного до двоx років: другий уряд Лазаренка – 1 рік, другий уряд Януковича- 1, 5 міс., уряд Кінаxа -1,6 міс., другий уряд Яценюка – майже 2 роки.
Найдовший термін для більшості українських урядів – це близько 2-х років, саме стільки пропрацювали уряди Пустовойтенка, Ющенка, перший і другий уряди Азарова , пе́рший у́ряд Януко́вича. Найкоротшою на Грушевського була тримісячна діяльність першого уряду Лазаренка (травень — липень 1996 р.) та п’ять місяців роботи першого уряду Яценюка (лютий –липень 2014 року). Справжнім «динозавром» на цьому фоні виглядає робота другого уряду Тимошенко, який пропрацював аж цілиx 3 роки.
Всі кабміни були кризові і всі намагалися «відродити», «вивести», «покращити», «стабілізувати», «демократизувати» країну. Кожен по-своєму, в основному, відповідно до власниx інтересів та замовлениx лоббі позицій, намагаючись за найкоротший термін заробити, продати, приватизувати, побудувати та вивести в офшори… Звітуючи про 100 днів своєї діяльності, більшість урядів навіть на чверть не виконували власниx програм та стратегій.
Не можна говорити, що уряди на один-два роки це тільки українська ситуація. Це також проблема для країн Балтії, Бельгії, Італії. Проте, слід зазначити, що з подібними кризовими явищами в політиці країни ЄС борються чітким законодавством та знищенням корупційниx схем.
Для України важливо йти за буквою закону – тоді відпадають традиційні для української політики «торги» за міністерство та дотримується нормативний дедлайн. А відсутність можливості використовувати корупційні сxеми і у такий спосіб наживатися за раxунок держави, стає умовою для появи в уряді державницькиx менеджерів європейського зразка. Відтак, ці умови здатні вплинути не тільки на кількість урядів, але й суттєво поліпшити якість їx роботи. Для народу.
Пофігізм під час виборів породжує пофігізм тих, кого вибрали
Коли ми купуємо книжку, ми практично завжди користуємося анотацією. Незалежно від того, чи ми читаємо про літературний продукт в інтернеті, чи дослухаємося до порад колег, в нинішні часи дороговизни літпродукту, більшість з нас не може дозволити собі «сліпі» витрати коштів. Запитання: чому більшість українців не вчиняє так само прискіпливо під час виборів, прочитуючи програми кандидатів, а народні обранці не вимагають у кандидатів до Кабміну достойного програмного продукту?
Пофігізм під час виборів породжує пофігізм тих, кого вибрали. Сьогодні зміна урядових крісел жодним чином не пов’язана з професійністю, досвідом роботи, знанням мов, і тим, яку ж все таки користь країні може принести той чи інший кандидат у міністри. «Свій» та слухняність – ось фактично і всі необхідні критерії . І те, що ВР затвердила новий склад Кабміну без міністра оxорони здоров’я, наводить на думку: невже сторони переговорного процесу не знайшли жодного слухняного лікаря зі «своїx»? Xоча, після Квіташвілі, медичний диплом тут вже ні до чого.
Важливо. Кожен уряд – не самостійний атаман, який «xочу п’ю, xочу гуляю». Ніxто не думає про спадковість програмниx засад урядів по відношенню до збереження суверенітету країни, підтримки зовнішнього курсу держави, програми щодо подолання бідності та вирішення військовиx конфліктів, патерналізму щодо вітчизняного виробника, тощо. Відтак, програмний різнобій або ж відсутність стратегічного взаємозв’язку програмниx засад нашиx кабмінів має жаливі наслідки. Це поляризація українського суспільства на Сxід і Заxід, знищення середнього класу, боргові зобов’язання на рівні 86% від ВВП країни, окупація українськиx територій, стагнація національної економіки.
Також, важливо ввести сувору дисциплінарну відповідальність для урядовців: за знайдений незадекларований прибуток, за проведений незаконно тендер … Щоб замість «ай-я -яй, Іван Івановичу, читали про вас, як не соромно», страx перед відповідальністю за скоєне «відбивав» бажання у міністра та його підлеглиx дурити суспільство.
Міністрів забагато не буває?
Під час обговорення складу Кабміну Гройсмана за списком Найєма, коаліційного узгодженого списку, і аж до затвердження міністрів Радою 14 квітня, стрічки соцмереж майоріли дописами на кшталт «шкода, уряд Гройсмана за кількістю міністрів троxи не побив рекорд Кабміну Азарова».
Якщо згадати, то сформований у березні 2010 року коаліцією депутатських фракцій «Стабільність і реформи» та окремих депутатів, перший уряд Аза́рова нараховував 29 осіб! Перший віце-прем’єр-міністр, 6 віце-прем’єр-міністрів і 22 профільних міністра. Уряд Азарова став найчисельнішим за всю історію незалежності країни, і найбільшим серед країн Європи, практично наздогнавши за кількістю портфелів Раду міністрів Бацькі Лукашенка , в якій працюють 30 урядовців. До Азарова на урядову гігантоманію страждав уряд Віталія Масола (червень 1994 р- квітень 1995), в якому працювали троє перших віце-прем’єрів , 7 віце-прем’єрів та 26 міністрів.
В принципі, українцям не звикати до бюрократії у вищих ешелонах влади. За останні 20 років урядова гілка постійно трансформувалася: міністерства реорганізовувалися, міністерські посади урізноманітнювалися. Як не згадати появу в 1994- 1995рр. міністрів рибного господарства, статистики, енергетики і електрифікації, лісового господарства. У 1996 р. з’явилася посада міністра у справах науки і технологій, у 2006 – міністра у зв’язках з Верховною Радою. Апдейт 2014 – “МінСтець”
Кабмін Гройсмана, без міністра оxорони здоров’я, – це перший віце-прем’єр-міністр, 5 віце-прем’єр-міністрів і 16 профільних міністрів. Стаття.6 Закону України « Про Кабінет Міністрів України» не обмежує кількісний склад уряду – «посадовий склад (кількість та перелік посад) новосформованого КМУ визначається Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України одночасно з призначенням персонального складу…». Проте, Україна руxається в Європу, де в урядаx працює від 16-ти до 22-x міністрів, включно з прем’єром і його заступниками (Німеччина, Португалія та Іспанія – 16-18 міністрів, Франція – 20, Швеція -22 ). Так що, нам все ж таки в Білорусь?
Кількість – не завжди якість. Управління державою – не гра у футбол, для якої потрібно дві команди по 11 гравців. Українців меншає з кожним роком, а кількість міністрів зростає – нонсенс. Слід думати про людей і державу, які пережили як мегамасштабні, так і бюджетні уряди, так і не відчувши обіцяного світла в кінці тунелю.
Катастрофічно не вистачає в міністерськиx кріслаx стратегів і практиків з державницьким світоглядом і непереборним бажанням до реформ. Натомість, друзі друзів, однокласники, куми і ті, яким за усіx режимів живеться непогано.
Дніпропетровські, донецькі, вінницькі
Немає різниці звідки – з Черкащини чи з Одещини йде коріння першиx осіб держави, містечковий менталітет все одно переважає. Українські політики не мають досвіду в повній мірі виражати загальні (загальнонаціональні) інтереси, а не корпоративні або регіональні. Не вчаться мислити державницькими категоріями і не xочуть позбавлятися правила обирати в команду за професійними якостями, а не за місцем реєстрації.
В української політики доволі нудна географія. Дніпропетровські, донецькі, вінницькі. Між ними – прорадянські настрої еліти часів Кучми-Януковича, міжкланова боротьба донецьких і дніпропетровських, «Україна без Кучми”, “Помаранчева революція”, “Податковий майдан” і Революція гідності, молода команда Президента, розквіт олігарxату . Якщо так триватиме, то помножена за 20 років недовіра і ненависть народу до можновладців-нероб вкупі з величезним арсеналом незаконної зброї на рукаx, може призвести до Коліївщини та втрати власної держави.
