В України з’явилася надія на подолання кризи: до вітчизняного політико-економічного бомонду долучилися знані реформатори з Польщі: екс-віце -прем’єр-міністр Польщі Лешек Бальцерович та екс-віце-прем’єр-міністр (екс-міністр фінансів) Словаччини Іван Міклош з Групи стратегічних радників з підтримки реформ в Україні, екс-голова МВС Польщі Єжи Міллер, екс-депутат Сейму Мірослав Чех, екс-голова польської залізниці PKP Cargo Войцеx Бальчун. Грузинські варяги пішли, польські – welcome!
Звісно, що офіційні посади поляків ще нічого не вирішують . Бо ніхто не відміняв український традиційний форс-мажор – взаємопроникнення державного й приватного сектору економіки під тотальним контролем олігархічних груп. А також, недієвість судової й правоохоронної системи, яка зі швидкістю звуку змінює очільників – генпрокурорів і керівників управлінь, але не змінюється сама.
Розумний вибір чи чергове маскування?
Запрошуючи іноземців реформаторів, українська влада переслідує декілька цілей. По-перше, створює враження (імідж) в та поза межами країни про непереборне бажання діючого Президента та Уряду (Яценюк, Гройман) вивести країну з тенет бідності та корупції. Грузини-скандинав та радники-поляки – тому прямий доказ. По-друге, українська влада ніби перед усім світом розписується у власній нікчемності. По-третє, маючи закордонних міністрів та стратегів, завжди є на кого «звалити» невдачі.
Згадаймо, що «шокова» терапія Бальцеровича в Польщі – це ліквідація цілого ряду великих держмонополій на ринку транспортних перевезень, металургії та енергетики, здороження енергоресурсів для населення в 4 рази, «відпуск» державою цін на продовольчі товари, втрата держсубсидій підприємств вугледобування, зниження податкової ставки для підприємців (зокрема , з 27% до 19%) та виважений розподіл отриманих від ЄС коштів. Чи підуть на це ті, хто звик одноосібно керувати державними підприємствами та відмивати єврогроші через «прокладки»?
Рефортаторів різних і більше!
Досвід багатьох країн як Європи, так і Азії, серед яких Польща, Естонія, Словаччина, Словенія, Македонія, Індія та інші свідчить про те, що ефективні реформи можуть вивести країну навіть з найбільшої кризової ситуації. Була б тільки політична воля – фундамент для економічних реформ.
Для більшого ефекту, для 100%-ї гарантії успіху державного перетворення чому б не розширити географію визнаних у світі реформаторів? Можна проаналізувати досвід не менш успішних країн та досягнення тих особистостей, яким також буде що робити в Україні. Якщо свої, українські реформатори, ні на що не здатні…
Наприклад, нинішній прем’єр-міністр Індії Нарендра Дамодардас Моді відомий як один з кращих інвестиційних менеджерів сучасності: за перше півріччя 2015 р. Індія отримала більше іноземних інвестицій, ніж Китай і США. Без сумнівів, Україні його безцінний інвест-досвід був би потрібен.
Прем’єр-міністр Македонії Нікола Груєвський відомий своїми успіхами у фінансовій сфері: під його керівництвом у 1999 -2002рр. була проведена реформа фінансової системи країни. Сьогодні, Македонія займає 12 місце в рейтингу Doing Business, хоча всього дев’ять років тому, до того, як Груєвський став прем’єром, вона була на 96 місці.
Янез Дрновшек (2002-2007рр) та Данило Тюрк ( 2007-2012), екс-президенти маленької Словенії, зробили все можливе для того, щоб у 2007 році середня заробітна плата у словенців була рекордною серед країн Центрально-Східної Європи – 820 євро «чистими» (після сплати податків і страхових внесків), а мінімальна зарплата складала 522 євро.
Державний борг, безробіття, застаріла система оподаткування, гіперінфляція. Це не про Україну, як складається враження. Такою, однією з найбідніших країн Європи, на початку 90-х років була Ірландія. Вже у 2011 році Ірландія зайняла 44-те місце у світі за розміром ВВП та 12-те у розрахунку ВВП на душу населення. В принципі, також є чому повчитися українським реформаторам.
У 1998 році Словаччина нагадувала Україну 2004-го: країна і новий прем’єр Мікуляш Дзурінда отримали у спадщину «папєрєдніків» (за часів уряду екс-прем’єр-міністра, в.о. президента Владіміра Мечіара в державі “зникло” близько 300 млн. доларів) порожню держскарбницю, борги, корупційні схеми що гальмували ринкові перетворення в країні, безробіття та необхідність санації більшості підприємств. Кардинальними кроками стали підвищення імпортного мита, девальвація крони та спрощення податкової системи (19% – податок на прибуток для фізичних та юридичних осіб). Завдяки цьому в 2008 році ріст ВВП Словаччини вийшов на 1-ше місце серед усіх країн ЄС, досягнувши показника 10% і випередивши найрозвинутішу країну ЄС – Люксембург.
Естонія може бути взірцем прозорості державного управління та скорочення бюрократичного процесу, в основі яких лежить система електронного врядування. Якщо згадати буремні 1992-1994рр., то за словами екс-прем’єр-міністра Марта Лаара головним рушієм естонських реформ стало усунення з лав уряду та державної служби людей з «совковим» менталітетом. А скільки таких чиновників різного виду і рангу, попри люстрацію, продовжують в Україні займатися державними справами?
Українцям є у кого повчитися. Було би бажання засвоювати досвід. І те, що одним з сьогоднішніх реформаторів є людина з титулом “найбільшого реформатора в країнах Євросоюзу” ( в липні 2007 року аналітичний центр European Enterprise Institute присвоїв Лешеку Бальцеровичу цей титул), вселяє сподівання у ймовірну прийдешність битви між ним і тими, хто не бажає проводити демократичні реформи в країні, штучно гальмуючи ринкові перетворення.
Поживемо – побачимо, от тільки зайвих 20 років у держави та українців вже немає…
І ще не варто забувати, що в більшості випадків порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих.
