Чому люди танцюють? Мистецтво танцю запрограмоване в людині самою природою. Всі істоти живуть за рахунок ритмічного биття сердець, ритмічного дихання. Тварини, що живуть на суші пересуваються завдяки ритмічному пересуванню ніг, птахи літають завдяки ритмічному маханню крилами. Танець має такий самий вік, як і перша людина, що виражала свої почуття радості або суму ритмічними рухами 25 000 років тому. Танець надихається ритмом життя, що пульсує в людині та у всесвіті. Більшість людських почуттів – це інстинкти, які є спільними у вчених інтелектуалів і менш освічених людей – тих, що живуть у 21 сторіччі і тих, що жили 20 000 років тому.
Танець був створений первісними людьми як частина складного ритуалу, який мав на меті інтенсифікувати людську енергію для найповнішого впливу на явища природи і життя. У давні часи танець був абсолютним вираженням вього життя людей. Перші танці були простими, але навчаючись контролювати навколишнє середовище, люди змінювали умови свого життя, і танці ставали складнішими.
Перші танці не мали музичного супроводу, але давні люди не могли не усвідомити ефекту звуків своїх ніг, що тупотіли по землі. Так танцори самі створили музичний ударний акомпанімент – і це були не тільки тупотіння ніг, а й також плескання в долоні, клацання пальців, биття по шкірі тварини, натягнутої на раму. Пізніше мелодія – імітація співу пташок або протяжне відображення людського мовлення – прикрасила ритмічні удари. В танці важливо рухатись синхронно, і мелодія не тільки заповнювала інтервали між ритмічними ударами, але й допомагала запам’ятати танець. Послідовні удари – це інтегральна частина суспільного танцю, вони надають моніторний сигнал і контролюють ритмічний рух і темп танцю, який може нарастати або уповільнюватись в залежності від ведучого.
З розвитком цивілізацій умови життя людей змінились. Полегшення виробництва харчів, виникнення фабрикантів та купців зумовило виникнення класу шляхтичів, які, маючи вільний час та гроші, хотіли розваг. Нові танці почали створюватись, але їхні рухи вже не були важливі, бо не мали значення. Запозичені в давніх обрядах рухи були адаптовані, щоб задовольнити рафіновані смаки придворних. Стрибок перетворився на уклін, стрімкий біг – на полонез. Жвавий, тобто життєдійний, танець приручили і перетворили на мінует. Життя покинуло танець і природа більше не захищає людину.
Сьогодні люди все більше відриваються від природного середовища, руйнуються зв’язки, які налагоджувались віками та визначали буття. Все глибше прірва духовної пустоти, як в окремій людини, так і суспільстві. Але свідомість людини з давніх часів не змінилась. Під пресом інформаційної революції вона сховалась у глибини підсвідомості та набула інших форм вираження – і це призводить до внутрішніх та міжлюдських конфліктів. Внутрішнє Я людини продовжує жити за законами природи, Сонячні та Місячні цикли визначають її буття. Тому сучасній людині так притамана тяга до ’давнього, священого’.
Тяга людей до танців підтверджує це: на будь-якому святкуванні під час масових танців люди інтуітивно стають у коло, але у більшості випадків обмежуються рухом по колу та зходом у центр і назад – хотілося б ще якихось рухів та фігур, але яких? Якщо ж на святі присутня людина, яка знає традиційні масові танці – усі з неабияким ентузіазмом приєднуються, обличчя людей світяться радістю і (без перебільшення!) щастям. Це пояснюється тим, що традиційні обряди мають в собі ‘концентрат’ культурно-інформаційних кодів, що викликають певний стан, емоції, переживання – насамперед відчуття спокою та душевного задоволення, оскільки людина приєдналась до ритмів космосу і, відповідно до глибинної свідомості, виживе. Святкова обрядовість, як втілення зконцентрованого народного досвіду може послужити засобом психічного (а, в наслідок, і фізичного) зцілення, оскільки обряди мають не тільки аграрну, але й медичну мету. Життя по річному колу психологічно та психофізіологічно підвищує стійкість організму людини до зовнішніх та внутрішніх стресів – а виконання обрядових танців виступає засобом приєднання до життя Всесвіту.
Українські народні танці, як і всі інші, беруть свій початок у хороводах. В давніх народних танцях всі рухаються по колу, формуючи єдине ЦІЛЕ-CELLA-CHEILE-CEILI-CEILIDH-КЕЛИХ-КОЛЯДА-WHOLE-КОЛО-COLO-SOLO-SOLE-СОЛНЦЕ-СОНЦЕ.
Основні рухи в народних танках – прості ходи та біги, притупи тощо, які дають можливість дійти певної узгодженості рухів великій кількості виконавців. Серед давніх танців Європейських народів є Відкрите коло – наприклад, ‘Кривий танець’ у слов’ян, ‘An dro’ та ‘Farandol’ у бретонців. Хвиляста лінія без початку і кінця — безконечник — мотив, який зустрічаємо часто в інших галузях народного мистецтва.
Перші танці створились під впливом стародавніх вірувань, які почитали дерева і озера, каміння і тварин дикої природи. Слово танець походить від давнього та спільного для усіх Європейських народів ‘dan/дан’ або ‘tan/тан’, що означало ‘рухатись, тягнутись’. І сьогодні танцюристи приспівують ‘дана-дан’ під час танцю. Можливо Дана, богиня води у слов’ян і кельтська богиня Dana отримали свої імена саме тому, що річки знаходяться у постійному русі? (вода – водити, рухати). Давня кельтська назва танцю – rinnce означає струм, тобто ріка в широкому значенні протока, просування, рух вперед.
В Європейській культурі один з найперших записів про танці здійснено Гомером в ‘Іліаді’ під назвою ‘Chorea’. І сьогодні колядні танці, що збереглися, мають схожі назви: Cor – в Ірландії, Horo – у Болгарії, Oro – у Македонії, Hora – в Румунії, Kolo – в Сербії, Horon – в районі Чорного моря, Хоровод – в Україні, Білорусії та Росії. Слово ‘хор’ означає ‘коло’, ‘сонце’, від нього походить ‘hour/heur’ – ‘година’, тобто ‘оберт’.
Серед давніх танців Європейських народів є Відкрите коло – наприклад, ‘Кривий танець’ у слов’ян, ‘An dro’ та ‘Farandol’ у бретонців. Хвиляста лінія без початку і кінця — безконечник — мотив, який зустрічаємо часто в інших галузях народного мистецтва. Слово коло тлумачиться лінгвістами як круг, але більш відповідним здається значення коливання/колихання – звідси гальські ceol (музика, в широкому значенні протока, просування, рух) та сeilidh, і слов’янські колокол, колиска, колія, коловия/коломия. Щодо танцю, то значення коливання теж точніше пояснює його суть, адже не всі давні танці виконувались по колу – слов’янський Кривий танець (від гальського craobh/дерево – сусідні племена називали слов’ян кривичі, від гальського craobh (крив)/ дерево, який бретонці називають An Dro (ізвивання дерева), англійці Reel (рілля), а ірландці Rinnce Fada (довга ріка) танцюються в лінії, яка звивається, колишеться. Назва танцю коломия бачиться дуже цікавим і водночас простим: чергування приголосних м/в і сьогодні існує в гальській мові і, враховуючи його, можна пояснити значення багатьох слів – мода/вода (течія), коломия/коловия/каламайка/калатайка (вия/шия – те, шо повертається, розвивається, звідси коломия – звивання, вихиляси та викрутаси).
Слово ‘хоро–вод’ буквально означає ‘рух по колу, водити коло’, а слово ‘оберт’ означає ‘коловорот’ (‘ob’ – гальською ‘навкруги’, ‘bert’ – старогерманською ‘вогонь, яскравий – сонце’). Хоровод має ще одну назву – обряд, яка також означає рух по колу (‘ob’ – гальською ‘навкруги’, ‘ряд’ – старогерманською ‘лінія’).
На Галичині хороводи називають гаївками (ялівками, яголойками, гагілками, галагїлками, явілками, маївками); на Слобожанщині і в деяких районах Чернігівщини та на північному сході Сумської області – карагодами, на Наддніпрянщині, Поділлі, Волині – рогульками та веснянками. Англійською хоровод називають spring (весна).
Давня назва хороводів гаївки (іноді – маївки) іде ще від тих часів, коли наші пращури виконували обрядові пісні й танці в заповідних гаях біля священних дерев. Кельти називають весняні святкування Bealtaine (белчене, англізована вимова – белтейн), що означає красивий вогонь, германці та англійці – Maying/Maien. В сучасній українській мові складова май присутня в словах розмай, розмаїття, яке відбувається під час весняного розквіту природи, а також у діях – майнути/гайнути, промайнути. Ірландський весняний обряд має назву Hay. Ця назва походить від гальського haie – тинок. В цьому танці хлопці символізують тин, а дівчата обтанцьовують їх наче молоді паростки, що ростуть, розвиваються. Сьогодні цей танець виконується інакше – тинок формують дорослі, а молоду паросль символізують діти.
Хоча слова українського Кривого танцю набагато молодші самого танцю, все ж таки привертає увагу спільність його значення з бретонським Farandol, скорочено від Fahren wir durch den Tal – рухаємось через долину. І в Кривому танці ми співаємо – Ой, то в гору, то в долину!
Вражає спільність багатьох гальських і слов’янських слів: ‘oran’ (гальською ‘пісня, мольба’) – ор, хор. Згадаймо, шо Богоматір Софіївська має ім’я Оранта – та, що молиться. Англійське carol утворилось від французького carole (рух по колу), яке в свою чергу походить від латинського choraula, спільне з грецьким χορεία/chorea. Римляни вимовляли ‘ch’ як ‘к’. З латинської форми і зформувались два слов’янські варіанти: коло(-ворот) та хоро(-вод). Гальське сeilidh (зібрання) також спільне за походженням з усіма цими словами. В Шотландії і сьгодні можна почути, як сусід запрошує сусіда на сeilidh. Але ж і ми кажемо так само – ‘заходь до мене на келих’!
Інший приклад – танець Метелиця або Віхола. Слово віхола споріднене зі словами wheel, whirl, reel, які означають обертання. В свою чергу одне з них – reel – означає також назву танцю, що передбачає не тільки обертання по колу, а й кроки, схожі на риття, перегортання землі – рілля, рихлення!
В давні часи пісня і танок були невід’ємними частинами одного ритуалу, і тому хор як спів і хоровод як танець – це один процес. Розвиток народу та хід історичних подій підпорядковуються природним умовам місцевості, на якій цей народ проживає. Саме природні події, що повторюються, визначали спосіб життя, вірування і ритуали давніх людей.
Чому, наприклад, танці горців жвавіші за танці жителів рівнин? Горці – мисливці та скотоводи – жили серед крутих та суворих пагорбів, щоб пересуватись по них треба вміти рухатись на півпальцях та стрибати. Обмежений простір зумовлював розвиток танців на місці з використанням високих стрибків та дивовижних кроків – так з’явились кельтський степ данс та гуцульські коломийки. І сьогодні можна побачити, наскільки вони схожі.
Гальсько – Гуцульські коломийки. Orain Gaidhlig agus Gutsul.
Коло/Хор/Яр/God/Бог/Біг – це також ім’я бога, чим пояснюється походження слів гора (місце, де живе бог/сонце), (г)орати (молитися, співати – взивати до бога; а також перегортати землю – тобто піднімати нижні слої догори). Англійське god, скандинавське gud, Sanskrit huta (бог, від прото-германського ghudan/goutan), російські год (рік, оберт часу), ход (рух, хід), хорошо, угодно (добре), українські годиться, гідний, англійське good (добре, по-божому), годити (робити добру/божу справу), ходити (рухатись), година (оберт часу). Цікаво, що грецьке θεός (бог) та θέω (біг) мають спільне походження. Ім’я Бог в українських піснях вимовляється також Біг, що співпадає зі словом біг, бігти.
Колесом, колесом вгору сонце йде;
В нашій Маруні рай ся в’є.
Марусенько-дівонько!
Хто ж тобі той рай дав?
Дав мені Біг і Батенько мій.
Різні назви Бога пояснюються артикуляційними особливостями людей з різних племен, а іноді місце мав просто ‘несправний телефон’ – так, мандруючи, слова змінювались. Ланцюжок між ними виглядає так: Hindustani Khuda, Sanskrit Huta, Celtic Aeddon/Guydion, Proto-Germanic Ghu??n, Scandinavian Odin/Woden/Goutan, Indian Buddha/Gotama, English God, German Gott, Persian Bhodha (може вимовлятись бога, вога, вода).
Чергування приголосних s/с/к/х/г у різних мовах спричинило утворення різних варіантів імені бога Сонця. Ім’я грецького бога Hλιος (Helios) походить від слова ἥλιος (сонце), яке, в свою чергу походить від прото-ірдоєвропейського sohwl, пов’язяного з латинським sol, Sanskrit surya, староанглійським swegl (небесний рай). Від слова коло походить колір (яскравіість, світло, рос. – цвет/свет) – так само як гальське solas (світло) та англійське colour (колір). Германські hell/gehl (світлий, ясний) та gelb (жовтий) походять від імені грецького бога сонця Helious. Гальські ceol (музика), geal/haul (світлий, білий) також мають спільне походження.
Скандинавське Оdin та гальське Aeddon мають те ж саме значення, що і українські один та єдиний, так само як латинське solus/solo водночас означає сонце і один. Звідси ж слова cella, цілий (неділимий, один), клітина, cilidh (гальською – зібрання в коло), келих – чаша, що ходить по колу.
Виходить, що поняття БОГ та РУХ мають спільне значення, а перші танці були присвячені, в першу чергу, вшануванню стихій – Сонця та Води.
Світогляд слов’ян формувався відповідно до загальноєвропейських тенденцій розвитку уявлень про світ. Всі давні сонячні свята позначені грою Сонця. Як у інших індоевропейских племен, так і в слов’ян сонце не лише порівнювалось із колесом, а й уявлялося ним. Гальською мовою сонце – grian, подібне до українського грати. Сонце грає, тобто обертається, качається по небу. ‘Грати, вигравати’ означає танцювати, кружляти, яскраво світити. Грація – уклін, граціозно – з уклонами, викрутасами та вихилясами.
Сонце крутиться колесом саме при сході. Сонце, що сходить, грає на небі: воно то вирине, то сховається, то вийде угору, то опуститься донизу, то заблищить різними кольорами, голубим, рожевим та іншими, то засяє ясно. Цим пояснюється походження повір’я, що сонце танцює, тобто обертається подібно до колеса чи жорна.
Давні люди проводили паралель між способом добування вогню і сходом сонця. Вогонь для вогнища добувався внаслідок тертя, способом звивання, кручення, а не просте тертя одного шматка дерева в другий – цей спосіб зображав, як запалюється небесне колесо, сонце.
Пояснюючи віддалене близьким, невідоме відомим, люди вважали сонце палаючим колесом, запалене в той самий спосіб, в який запалюється воно на землі.
Танцюючи хороводи, люди вірили, що запалюють сонце
Про уявлення наших пращурів жіночої сутності Сонця свідчать порівняння його з дівчиною. Слов’яни її називали Красною Дівицею, Красною Панною, Червоною Рожею, а кельти – також Червоною Рожею, а ще Кралею, Кароліною, Майською Королевою, яка сидить у високій башні, дивиться у вікно і зачісує золоті коси.
Ой там по-під гаєм зелена травиця,
Тудою ходила красная дівиця.
Ой як заспіває – піде луна гаєм,
А як засмутиться – ніхто не познає.
Саме слово діва (англ. diva), дівиця, дівчина має спільне походження зі словом диво (чудо, божество), deo (лат.) – бог, порівняймо також слов’янське дивний та англ./фр. divine (чудовий, божественний).
Щорічне оживання, воскресіння природи справляло на давню людину величезне враження. Людина намагалася осмислити ці чудесні перетворення, що знайшло своє відбиття в язичницьких віруваннях давніх народностей: умирання й оживання природи, насамперед рослинності (зміни, пов’язані з життям рослинності, найбільше вражали), ототожнювалося з богом, який щорічно вмирав і знову оживав. Образ Сонця – того, що народжується, рухається, вмирає та народжується знову – сприяв створенню багатьох символів у слов’янських танцях. Кроковеє колесо – весняні й купальські танці, що йшли по колу; мости – “символ проміння сонця або місяця”, король – “одна із назв сонця”; воротар – “ворота відчиняються щоранку, випускають на небо сонце, а ввечері замикаються і ховають його”; Джурило, Журило, Чурило, Юрило, Ярило, Юрій – “божий ключник, володар Вирію, бо, що одмикає сиру землю”. Жучок – хоровод, де “по зчеплених руках, як по мосту, йде дівчинка, що втілює сонце (жучок, що ходить по колу, символізує сонце). Зайчик (Білоданчик, Янчик, Женчик, Подолянчик, Корольок, Подоляночка, Ягілочка Красна Панна) – у цьому циклі хороводів “рух Сонця зображався через дії людини”. Рожа – танок, “де сонце виступає в образі дівки Рожі”. Солярну символіку мали вінок і коса, обряд водіння Кози, орнаменти, вишивання килимів, різьблення по дереву, керамічний посуд, де символами сонця є коло, хрест, розетки, восьмикутна зірка, свастика тощо. Солярну символіку мали хліб, калачі, коровай. Всі ці образи і сьогодні широко використовуються в українському фольклорі.
У давні часи танець, спів та гра на музичних інструментах не носили розважальний характер, вони були наповнені певним змістом, і кожна фігура мала своє значення. Форма кола презентує структуру суспільства, яка функціонує тільки, коли кожен на своєму місті. Окрема людина водночас найменший і найважливіший елемент.
Первинні танці діляться на такі основні групи:
Релігійні танці вшановують Сонце, Луну, Вогонь, Воду, Дерева та Тотемних тварин – ведмедя, змію, оленя або лева, які надають людям племені необхідних сил і якостей. Анімалістичні уособлення стихійних явищ у живих образах у народних іграх, обрядах зводилися до бажання полегшити працю, підпорядкувати явища природи й забезпечити собі добробут. Шанування дерев має дуже давнє коріння, воно зпирається на уявлення про реінкарнацію в дерево людської душі після смерті. У кожного народу перевага віддавалась якомусь одному виду. В українців і кельтів таким деревом був дуб, в литовців – ясен, в поляків – липа, в карел – сосна.
Першими хореографами були колдуни, шамани, друіди. Оскільки члени племені були всі віруючі, танець був абсолютним вираженням вього життя людей. До релігійних танців відносяться танці-благання, подяки та календарно-обрядові. У танцях-благаннях люди відображали свої прохання до богів: потрібен дощ – благай Небо і Ріки про це відповідними рухами, треба висушити зерно – звертайся у танці до Сонця, захворів соплеменник – благай богів про його одужання. У календарно-обрядових танцях і піснях в певній послідовності рухів закодована картина світу – його стихій та людини в ньому. Рух по колу в хороводі символізує обертання Кола – молодого сонця, що вічно перероджується та оновлює все живе. Розпадання великого кола на групи по 12, 8, 4, 2 танцора символізує зоряне небо – Колесо Сварога, яке провертається навколо стожара; зодіакальні сузір’я, що повільно змінюються. Прохід під аркадою з’єднаних рук відображує морські хвилі (вшанування водної стихії) або густий ліс (вшанування дерев), з’єднані у зірочку праві або ліві руки чотирьох танцорів відтворюють ‘хрест’ – поділ на пори року.
Мисливські та бойові – для вдалого полювання людині необхідно було вміти імітувати голоси та рухи тварин. Американські індіянці в своїх танцях імітують рухи орла, германці – рухи ведмедя, кельти – оленя. Танці мали на меті перевірити на міцність і витривалість чоловіка-воїна, а також були своєрідною психологічною підготовкою до вирішальних дій, надихали, давали силу, енергію, піднімали бойовий дух.
Вітальні танці – посвячення нового члена племені, привітання гостя, засвідчення дружби.
Весільні танці, рухи яких прямо чи опосередковано направлені на пошук партнера для створення сім’ї. Ці танці виконували на весні та влітку. Очевидний нерозривний зв’язок між тим, що відбувалося на землі, і тим, що на небі. Сонце грає, запліднюючи все навкруги і спонукаючи до наслідування власного вчинку.
Ритуальні танці – усі рухи, магічні звертання, заклинання яких були органічно пов’язані з певною порою року та землеробством. В ритуальних танцях в певній послідовності рухів закодована картина світу – його стихій та людини в ньому. Чарівними діями люди прагнули привернути навколишню природу на свій бік, полегшити свою працю. Реальні обставини життя, настійні потреби людей в конкретну пору господарського року викликали магічну функціональність давніх обрядів.
Більша частина календарної обрядовості усіх європейських народів мало чим відрізняється. Це пояснюється тим, що вона індоєвропейська за походженням, відтак національні традиції, які формувалися в пізніші часи, не дуже впливали на її інваріант. Сюди щонайперше належать усі обряди й вірування, пов’язані з сонячним культом.
Загальний узор танцю відтворював життя навколо – силуети квітів, дерев, зірок, пориви вітру, рухи тварин. До сьогоднішніх часів дійшли до нас такі танці, як слов’янські ‘Струмок’ та ‘Метелиця’, кельтські ‘Riverside Jig’, ‘The Waves of Tori’ та ‘An Dro Retourn?, австрійські ‘Kreuzpolka’ та ‘Sternpolka’.
Джерело: http://www.spadok.org.ua/
