Голова журі літературного конкурсу “Коронація слова” у номінації “Романи” назвав 5 найбільш вражаючих текстів з 300 неопублікованих романів, надісланих на конкурс. Рукописи конкурсантів журі оцінювало наосліп – жоден з текстів не був підписаним. Віктор Разживін – кандидат наук, доцент кафедри української літератури Донбаського педуніверситету, де викладає зарубіжну літературу.
1. “Душа”. Юлія Кубай, Київ
На конкурсі цей роман здобув другу премію, але я нагородив би першою. Це історія про те, як дуже грубий, жорсткий чоловік, який став мером невеликого українського міста, закохався у в бідну піаністку з провалами у пам’яті. Жінку запросили пограти для народу під час його виборчої кампанії. Через почуття до неї герой готовий залишити високу посаду, він мріє про сім’ю і дітей. Історія доволі епічна, в житті так не буває – але ж так хочеться дива! Історія про Попелюшку – невмируща. Мабуть, передусім це книга для жінок, але за рік в Україні таких романів купують по 15000 екземплярів – це для нас хороший показник. Тож я впевнений, що “Душа” буде також чудово продаватись.
2. “Я, ти і наш мальований і немальований Бог”. Тетяна Пахомова, Львівська обл.
Це сучасний роман про події Другої Світової, що відбувались на Львівщині. Один з героїв – українець, якому доводиться працювати поліцейським у єврейському ґетто. Аби порятувати родину, він викрадає з цієї ізоляції жінку з дитиною і везе до свого обійстя. Коли ґетто переміщають зі Львова, читачі, котрі добре знають цю область, зможуть упізнати багато знайомих місць.
“Одну з героїнь цього роману я знала особисто, пасла з нею худобу в дитинстві, – розповідає авторка. – Це людина, котра дійсно допомагала євреям рятуватися від смерті й переконувала фашистів, що нічого про них не знає, ризикуючи власним життям”.
3. “Шизгара”. Сергій Батурин, Київ
Це твір у жанрі роману-ностальжі, абсолютно відсутньому в сучасній українській літературі. Слово “шизгара” походить від перекрученої назви англомовної пісні “She’s got it” гурту “Shocking Blue”, популярної у сімдесятих роках. Саме в ці роки й відбуваються події роману. Йдеться про підлітків, в яких я впізнав і самого себе, й наші “махачі” район на район, балачки тогочасним сленгом, історії про перше кохання, перший секс – усе це описано дуже цікаво. Як не дивно, коли цей текст перевірили на студентах – пішло на “ура”. Молодше покоління було шоковане, бо не уявляло, що у старшого – теж щось було.Можливо, чоловіків “Шизгара” зацікавить трохи більше, ніж жіночу аудиторію. Навіть не знаючи імені автора, я відчув, що автор – чоловік і навіть здогадався, хто саме.
4. “Реквієм для Рози”. Раїса Плотникова, Полтавщина
Неочікуваний роман у листах про тяжкі 1930-ті роки в Україні, присвячений тим, хто тоді вижив і хто помер. Героїня – музикантка, яку чекісти примусили працювати прибиральницею. Її робота – змивати кров після допитів. У вільні хвилини вона виконує на піаніно “Реквієм”. У книзі багато як натхненних, так і доволі важких сцен. Неповнолітнім краще не читати. Але письменницька робота чудова, я прочитав рукопис на одному подиху. Ця книга дає внутрішне очищення, коли уявляєш описаний жах і співпереживаєш з персонажами все описане.
5. “Вибір”
За правилами конкурсу, ім’я невідзначеного автора залишається засекреченим.
Не знаю, чи хтось наважиться публікувати таку книгу – з етичних міркувань багато видавців можуть і відмовитись. Це соціально-психологічний роман, присвячений відчуттям героя, котрий з величезною насолодою завдає людям болю. А керує цими садистськими витівками його матір. Не знаю чи автор психолог за освітою, але деякі місця виглядають просто неймовірно. Ідея, авторський стиль, складність сюжету – усе вражає, читається легко. Але, мабуть, довкола цього роману виникне багато критики, хтось казатиме, що авторка пропагує насильство й пише аморальні книжки.
Інша справа, що це ніяк не конкурсна робота. Я особисто не наважився б дати їй хоч якесь місце. Наш читач не готовий до таких творів. У нас не прийнято вести мову про тих, хто отримує задоволення від приниження інших. Збоченці є збоченці, але де межа між ними й звичайними людьми? Якщо авторові пощастить, то роман, можливо, й надрукують.
Джерело: Gazeta ua
