Про суспільсво, в якому стає дедалі менше довіри та про можливі наслідки даного факту – політичний експерт Олександр Федоренко у своєму блозі на LB.ua
– Все в житті будується на довірі. Коли ми відводимо власне чадо до школи чи йдемо з проблемою до поліклініки, ми прагнемо повірити в освіту й фаховість вчителя та медика. Піднімаючись ліфтом ми довіряємо будівельниками та інстанціям, які перевіряли стандарти й техніку безпеки даної забудови. Замовляючи їжу в ресторані, ми довіряємо кухарям свої шлунки, і віримо, що офіціанти мають санітарні книжки й не плюнули нам в тарілку.
Довіра – це певний стан психологічного внутрішнього спокою, що проявляється за відсутності подразників та переживань. Почуття довіри виникає добровільно й свідомо, окреслюючи певну залежність свого благополуччя ( здоров’я, безпеки) від зовнішнього фактору. Відтак, кожна людина залежить від довіри й потребує її на інстинктивному, підсвідомому рівні. Спочатку виникає довіра до іншої людині, потім, до всіх решти. В тому числі, до ЖЕКів, банків, органів суду й самоврядування, влади.
Сьогодні ми живемо в суспільстві де довіра має чітко суб’єктивний характер. Більшість українців не довіряє політичним партіям, владним інституціям, ЗМІ та реформам. В цілому. Кожен змушений вирішувати свої життєві проблеми самостійно, шукаючи спонсорів у лікарню, пісок в ями, по гривні на тепловізор.
За результатами дослідження, проведеного міжнародною соціологічною компанією TNS у 2015 р., лише 1% українців повністю довіряють нинішній владі. Також про факт різкої втрати довіри українців до інститутів влади у тому ж 2015 році заявили вітчизняні соціологи з фонду “Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва” та Київського міжнародного інституту соціології. Відповідно до оприлюднениx результатів опитування баланс довіри до уряду за рік (з 2014 р.) впав на 67%, а до президента – на 40%.
Тобто, українці не вірять в те, що нинішня українська влада працює сумлінно і якісно виконує обов’язки. Споглядаючи на певну толерантність нашої влади до корупції, декларативність реформ, безвідповідальність за провали та бездіяльність, не має сенсу вважати що рівень довіри українців до влади за рік кардинально змінився «в плюс».
А як довірятимеш , якщо «усім вивернути кишені» поєднується з активним розвитком кондитерського бізнесу та ростом статків за 2 роки роботи на Банковій на 20% – до 979 мільйонів доларів ? Як довіряти, коли чиновники розкрадають гроші на “Стіну” , а НАБУ воює з Генпрокуратурою?
Відсутність довіри – це глибока криза в країні на довгі роки. Поки чиновники можуть порушувати закон й уникати вiдповiдальностi, мажори безкарно «давити» перехожих на дорогах, корупціонери переписувати мільйонне майно на кумів-сватів й уникати сплати податків, політики та їх родичі уникати мобілізації й не «затягувати паски», – звідки візьметься повага й довіра. Якщо ця категорія публічних осіб дозволяє собі саме так «реформувати» країну, то чому iншi громадяни,- більшість населення країни, мають бути свiдомiшими?
Коли всі не довіряють всім це небезпечно. Бо це – шлях до загальної безвiдповiдальностi, економічної тривалої кризи, диспропорції свідомості . Не може бути в країні дві мети – громадяни прагнуть в ЄС, а представники влади – не допустити власного банкрутства. Коли всі бідніють, а президент збільшує капітал.
Недовіра та роздратування, розчарування й відсутність позитивних змін дедалі більше огортають українців, які ще 2 роки тому готові були віддати життя за свободу й терпіти злидні заради європейського майбутнього. Небезпека – це не тільки Путін-x…ло в Криму і на Сxоді, це також і нація, яка м’яко кажучи, ненавидить свою владу.
Можливо, владі прийшов час це зрозуміти? Адже ігнорування прав та потреб власного народу, людей, серед яких оптимістів з кожним роком незалежності стає дедалі менше, призводь не тільки до деградації розвитку країни, але й до появи соціального бунтарського руxу. Коли всі, що не вірять всім, стають по ту сторону барикад, що навпроти Банкової та Грушевського…
