Після дощу в повітря піднімаються (в більшості випадків нешкідливі) бактерії, які в дуже рідкісних випадках можуть бути патогенами серйозних захворювань. Вчені довго не могли зрозуміти, як саме працює цей процес, але нарешті з’ясували це.
Група дослідників опублікувала в науковому журналі Nature статтю, в якій пояснюється, яким чином петрікор потрапляє до нас в ніс. По-перше, слід сказати, що той аромат, який ми відчуваємо після дощу, виробляє не свіже повітря і трава в проблиску променів між хмарами. Цей запах викликає органічна речовина під назвою геосмін. Він продукується різними класами мікроорганізмів, в тому числі ціанобактеріями, актиноміцетами. Це було відомо і до сьогоднішнього дня, однак вчені не могли зрозуміти, як ця речовина розпорошується в повітрі внаслідок падіння звичайних крапель дощу.
“Використовуючи високошвидкісні камери і флуоресцентний барвник, вчені змогли записати краплі води, що падають на різні види грунту, в якій знаходилося це органічна речовина. На записаних кадрах чітко видно, як краплі в буквальному сенсі катапультує мікроби в повітря.
При падінні краплі на поверхню з певною швидкістю, вона захоплює бульбашки повітря, кожна з яких має діаметр трохи більше людської волосини. Після цього бульбашки повітря проходять через краплю і в кінцевому підсумку лопаються. В рамках цього процесу в повітря піднімаються крихітні струмки води, і деякі з них можуть містити хвороботворні бактерії, які в подальшому поширюються по повітрю”, – йдеться в статті.
Вчені з’ясували, що при падінні всього однієї краплі відбувається викид сотні крихітних пухирців, кожен з яких може містити тисячі живих бактерій. Усередині цих майже невидимих бульбашок бактерії можуть виживати лише близько однієї години. Але як тільки відбувається їх викид в повітря, вони підхоплюються і розносяться вітром. Як зазначає Каллен Буї, один з дослідників даного наукового проекту, наступним завданням для вчених буде з’ясування того, наскільки далеко ці бактерії здатні поширюватися таким чином.
Сама органічна речовина нічим особливо не примітна і, як з’ясувалося, не представляє ніякої небезпеки для організму. Однак причина, по якій Буї і її колеги вирішили зайнятися цим дослідженням, полягає в тому, що попередні дослідження показали певний рівень зв’язку між поширенням меліоїдозу і сезонами дощів в Південно-Східній Азії і північній частині Австралії. Сама хвороба піддається лікуванню, але без наявності відповідних антибіотиків смертність серед уражених нею людей може досягати 90%.
Це далеко не перші дослідження, в яких вчені намагалися зв’язати ступінь поширення меліоїдозу з рівнем опадів, однак нова робота доповнює наше розуміння цієї проблеми. Наприкінці своєї статті вчені повідомляють, що нам не слід турбуватися про це вкрай рідкісне захворювання. І практично всі ми можемо без побоювання вільно, на повні груди дихати і насолоджуватися приємним запахом після дощу.
