Є такий анекдот. Англійська королева, зустрівши представника Палати лордів, спитала: «Мілорде, чи правда, нібито ви заявили, що навіть поважна леді має свою ціну?» «Так, Вашо Величносте» – відповів лорд. Королева обурилась: «І скільки ж по-вашому, коштую я»? Лорд не розгубився: «Мільйон фунтів, Вашо Величносте». Королева обурилась ще більше: «Всього-навсього»? «От бачите, Вашо Величносте, Ви вже торгуєтесь»!
Щось схоже відбувається у нашому суспільстві. Дві жінки – держслужбовця досить високого рангу взяли участь у… аукціоні. До речі, як це правильно назвати дійство, коли за гроші можна поснідати (у другому випадку – сходити в театр) із молодим заступником міністра?
Цікаво, що самих «дійових осіб» не засмучує те, що зовсім недавно їх призначення на посади викликало неоднозначну реакцію у суспільстві. І людей можна зрозуміти. Ніхто не проти того, щоб перспективна молодь займала керівні посади. Але, наприклад, я особисто хотів би знати, чим саме проявили себе «молоді таланти». Пояснення в одному з випадків міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, що «його влаштовує дана кандидатура» мене абсолютно не влаштовує. Тому, що Аваков призначав заступника не власної, умовно кажучи, свиноферми. Він призначав заступника міністра внутрішніх справ. І якщо досвід роботи даної людини складає 7 років, з яких 6 – це навчання, а єдина перевага 1 року роботи – спільний візит з міністром до Японії. До речі, у невизначеному статусі… Вибачте, з такою біографією – в помічники, референти, секретарі, але не у заступники міністра одного з вагоміших міністерств України.
«Плюси» другого «молодого обдарування» вочевидь полягають у наявності батька серед членів Вищої ради юстиції.
Чесно кажучи, хотілося б почути реакцію керівництва на таку «благодійну діяльність» підлеглих. Особливо, керівництва МВС. Тому що, якщо (за логікою) можна організовувати «платні сніданки» одному заступнику – то чого ж не можна цього робити іншому? А що? Поснідати зі справжнім генералом! Був термін «весільний генерал», а тепер буде – «обідній генерал» (чи «сніданковий» – як клієнт забажає). В парадній формі, як треба, так Арсене Борисовичу? І, до речі, чому тільки на рівні замміністрів? Можна нижче спустити «ініціативу». А хлопці на місцях знайдуть переконливі аргументи, щоб підприємці наввипередки бігли за правом поснідати, наприклад, з начальником обласного (а чи й районного!) управління поліції.
Як це не дійшли розумом до цієї ідеї в інших міністерствах? Автори ідеї, де ви? Запропонуйте. Хоча є сподівання, що, наприклад в Міноборони вже з’явилися генерали, які за подібну пропозицію можуть, вибачте, і в пику заїхати. Це ж не ваші «леді». Не всім таких «лєдєй» зрозуміти…
Павло Аніськович, Голова Шевченківського осередку у м.Києві політичної партії “Громадський рух Миколи Томенка “Рідна країна”
