Увагу привернув кіоск біля універмагу «Україна» з незвичною назвою «МЧС». «Невже тут філія служби порятунку? – майнула думка. – Але навіщо?». Підійшов ближче і, прочитавши у вітрині слоган «Повернемо людству віру в чебуреки», не втримався від того, щоб познайомитися з господарями такого оригінального закладу громадського харчування.
– «МЧС» розшифровується як «Майстерня чебуречної справи», – привітно посміхаючись, пояснив Артем Лещенко. – А «прикольний» девіз нам підказав один із відвідувачів, який написав на нашій сторінці у Фейсбуці відгук: «Дякую, друзі. Ви повернули мені віру в чебуреки». А собі таким чином ми з дружиною Тетяною Шевченко повернули віру в те, що зможемо пережити війну. Потрібно тільки не втрачати надію, а щось робити, і тоді все буде добре.
За таким оптимізмом господаря чебуречної, як виявилося, криється нелегка доля переселенця з Донбасу. До початку бойових дій він був солідним бізнесменом, який майже 20 років успішно працював у сфері громадського харчування. Артем мав декілька ресторанів, закусочних, бістро та їдалень у Донецьку, Макіївці, Харцизьку, Шахтарську. І мріяв про розширення цієї мережі.
Буквально напередодні буремних подій вони закінчили ремонт у новій арт-пельменній на площі Леніна в Донецьку. Тоді вже почалися проросійські мітинги, захоплення адміністративних приміщень, з’явилися блок-пости та озброєні бойовики. Тож їх заклад пропрацював лише два дні, і Артем вимушений був його закрити. Потім взагалі почалися погроми, тому сім’я вирішила рятувати не тільки свій бізнес, а й життя і виїхати до Києва.
– Ми втратили все, що наживали роками, – каже Артем Лещенко. – Залишилася лише їдальня в Торецьку, але й вона не працює, оскільки знаходиться у прифронтовому місті, де бувають обстріли. Виїжджати ж довелося лише з документами та деяким одягом і заощадженнями. Ми сподівалися, що невдовзі ситуація на Донбасі закінчиться миром і можна буде повернутися, але сталося по-іншому. Так і не побували у Донецьку з 2014 року. Зрештою зрозуміли, що потрібно якось заробляти собі на проживання. Тож для відкриття власної справи напозичали у друзів 5 тисяч доларів і разом із дружиною, яка до війни працювала режисером театру, спробували створити мобільну харчевню-кіоск на колесах – фудтрак. Спочатку поставили його на площі Шевченка. Поторгували там зо три місяці, доки нас звідти не «попросили», мотивуючи це боротьбою з незаконними МАФами. Зрозумівши, що таким чином ми не зможемо навіть повернути вкладені кошти, довелося стати вуличними кулінарами – спробували брати участь у різноманітних фестивалях…
Першим «млинцем», який не вийшов глевким, став «Арт-пікнік Слави Фролової». Артему довелося кілька разів умовляти організаторів взяти їх у цей проект, оскільки він задумувався як пропаганда здорового харчування, а чебуреки начебто «не вписувалися у формат». Під натиском аргументів, що їхня їжа також дуже смачна і корисна, а також враховуючи ситуацію, в якій опинилася сім’я переселенців, Слава таки здалася.
А щоб хоч якось дійсно вписатися в арт-формат пікніка і водночас збільшити кількість охочих поласувати смаколиками, Артем придумав оригінальний хід: запропонував відвідувачам сфотографуватися з чебуреком, надіслати знімок на їхню сторінку у Фейсбуці й за це отримати ще один безкоштовно. Бажаючих було чимало. Відтоді майже три роки вони беруть участь у різноманітних подібних фестивалях, завоювавши вже чимало прихильників своїх «істинно донецьких» чебуреків, які значно відрізняються від решти своїм неповторним смаком.
До роботи залучають ще кількох дівчат, серед яких теж є переселенки, а ще їм іноді допомагає 12-річна донечка. Мешкають в орендованій квартирі, тож значну частину прибутку доводиться витрачати на оплату житла. Повертатися до Донецька не планують, хоча серце іноді крає розлука з рідною домівкою. Хіба що «місто троянд і териконів» знову стане «своїм», і там можна буде мирно жити й працювати.
