Похмурі дні, які до того ж стають дедалі коротшими, похолодання — все це часто провокує хандру. Чому ми такі чутливі до змін погоди і що можна зробити, щоб не впадати в сезонну депресію?
Перехід на зимовий час у багатьох із нас супроводжується поганим настроєм. Брак енергії, сонливість, безрадісність — часті супутники холодної пори року. У багатьох країнах Північної Європи, а також в Канаді від 2% до 8% населення настільки схильні до зимової хандри, що не можуть повноцінно працювати й жити нормальним життям. Ця особлива форма депресії, викликана зміною пір року, називається сезонним афективним розладом — САР.
На додаток до депресивних думок цей розлад характеризується різними симптомами, такими, як гіперсомнія (хронічне пересипання) і надмірна тяга до вуглеводів, що призводить до набирання ваги. Оскільки САР відрізняється від інших видів депресії, для яких характерні безсоння і відсутність апетиту, то багато хто вважає її більш «легкою» формою розладу, та насправді це просто інший вид одного захворювання.
«Люди, які страждають на САР, такі само хворі, як і пацієнти з іншими формами депресивних розладів, — пояснює Бренда МакМахон (Brenda McMahon), психіатр-дослідник з Копенгагенського університету. — У них бувають і позасезонні депресивні епізоди, проте сезонний тригер є найпоширенішим. Але тут важливо розуміти, що цей розлад включає цілий спектр станів, і набагато більше людей страждають на субсиндромальний САР, з менш вираженими симптомами».
Субсиндромальний сезонний афективний розлад охоплює близько 10–15% людей. Вони теж погано переносять осінь і зиму, мають схожі симптоми, але водночас не мають клінічної депресії. А в багатьох північних країнах кожен третій схильний до так званої зимової хандри, яка проявляється похмурим настроєм, байдужістю до життя і постійною втомою.
Одна з теорій, що пояснюють такий стан, пов’язана з еволюцією. Близько 80% пацієнтів, які страждають на САР, — жінки, переважно молоді. Серед літніх жінок поширеність цього розладу знижується, і дехто з дослідників вважає, що така схема пов’язана з поведінковими циклами наших давніх предків.
«Оскільки сезонний афективний розлад охоплює таку велику кількість населення, є підстави вважати, що САР — це залишки нашого минулого, пов’язані з механізмом енергозбереження, — зазначає Роберт Левітан (Robert Levitan), професор Торонтського університету. — Десять тисяч років тому, за часів льодовикового періоду, ця біологічна тенденція сповільнюватися в зимовий час була дуже корисною, особливо для жінок репродуктивного віку, оскільки вагітність — дуже енергозатратний період. Але зараз наше суспільство функціює в режимі 24/7, нам хочеться бути активними завжди, тому такі стани є неприємними. Разом з тим ми наразі не знаємо, чому невелика частина людей стикається з настільки важкими симптомами, що не може вести нормальний спосіб життя».
На думку вчених, тут залучено чимало біологічних систем, зокрема деякі з основних нейромедіаторів у мозку, що відповідають за мотивацію, енергію й організацію наших 24-годинних циркадних ритмів (коливань, пов’язаних зі зміною дня і ночі).
«Ми знаємо, що дофамін і норадреналін грають вирішальну роль у тому, як ми прокидаємося вранці й активізуємо наш мозок, — пояснює професор. — А вироблення гормону мелатоніну, який контролює цикли сну й неспання, у людей з важкою формою САР збивається, тобто він секретується не в той час доби, в який потрібно».
Ще одна дуже цікава система відноситься до серотоніну — нейромедіатора, що регулює настрій, а також рівні тривоги та щастя. Вчені наводять дедалі більше доказів того, що виробляється він під впливом світла. Природне сонячне світло має хвилі різної довжини і є особливо багатим на сині ділянки спектра. Коли це синє світло потрапляє на клітини в сітківці ока, вони передають сигнал маленькій ділянці в мозку, що зветься надперехресним або супрахіазматичним ядром, яка об’єднує різні сенсорні входи, контролює наш біологічний годинник і пов’язана з іще однією ділянкою — ядрами шва у стовбурі головного мозку, де групуються серотонінергічні нейрони. А оскільки в зимовий час світла менше, ця мережа недостатньо активована. В особливо чутливих людей рівень серотоніну в мозку знижується до такого ступеня, що збільшується ймовірність депресивного епізоду.
Серотонін може також пояснити, чому жінки є набагато більш уразливими перед САР, ніж чоловіки. «Існує тісний зв’язок між естрадіолом, основним жіночим статевим гормоном, і транспортером серотоніну, — каже МакМахон. — Ми вважаємо, що коливання рівня естрадіолу в певні періоди, такі як статеве дозрівання або після пологів, може впливати на вироблення серотоніну».
Тим часом окремі народи демонструють особливу стійкість до сезонного афективного розладу — особливо ісландці. «Жителі Ісландії, судячи з усього, генетично захищені від САР, — зазначає Левітан. — Коли вони переїжджають в регіони з високими показниками САР, такими як Канада, їх чутливість до зміни пір року виявляється набагато нижчою за однолітків».
Не виключено, що причина тому — той самий серотонін. Існують різні варіанти гена, який контролює, як поводиться транспортер серотоніну, — і один з них, виявлений у стійких людей, змушує організм збільшувати вироблення серотоніну в зимовий час.
Ну а для тих, хто в тій чи іншій мірі страждає на сезонний афективний розлад, є кілька варіантів терапії, найпопулярніший з яких — фототерапія, або вплив штучного світла з метою стимулювання синтезу нейромедіаторів.
«Дуже важливо використовувати специфічний для САР ультрафіолетовий фільтр, інакше вплив може виявитися небезпечним, — попереджає Левітан. — Але такий спосіб дійсно дозволяє людям з САР починати свій день раніше й уникати надмірного сну, який часто провокує депресію. Терапія допомагає полегшити симптоми приблизно у 80% пацієнтів, особливо у тих, хто страждає на гіперсомнію та надмірну тягу до вуглеводів. Однак у складних випадках можуть знадобитися й антидепресанти».
Разом з тим фахівці застерігають від лікування неперевіреними альтернативними методами, представленими на ринку. «Існує ціла низка новітніх технологій, наприклад, вушний вкладиш, який випромінює світло у ваш мозок, проте немає жодних наукових доказів їхньої ефективності, — зазначає МакМахон. — Але є й непогані доповнення до традиційних світлотерапії та антидепресантів, такі, як триптофан — амінокислота, яка в організмі перетворюється на серотонін, що сприяє більш ефективному лікуванню».
http://ua.racurs.ua/1732-zymova-depresiya-z-poglyadu-suchasnoyi-nauky
