«СИТУАТИВНІ КОАЛІЦІЇ» ЯК НОВА ФОРМА ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ ПО-УКРАЇНСЬКИ

30 Січня 2018 09:39

Незабаром  БПП та Народний фронт святкуватимуть два роки  співіснування в «коаліції», яка начебто є, але хто входить до неї персонально, наразі не відомо.  Стосовно складу коаліції  втаємничений  лише спікер  Андрій Парубій. Він точно знає, що вона є, але закон не зобов’язує його перераховувати депутатів, а  тим паче  – оприлюднювати якісь там списки коаліції. Про це, власне, стало відомо під час судового розгляду справи за позовом Миколи Томенка до Голови Верховної Ради України (див. тут).

Але якщо раніше Голова Верховної Ради обіцяв оприлюднити списки коаліції, то після судового розгляду справи про надання списків риторика спікера змінилася, – тепер А.Парубій лише стверджує, що коаліція таки існує. В грудні 2017 року спікер навіть вигадав нову форму коаліції – «ситуативну коаліцію». Про це він повідомив, відповідаючи на запитання журналістів щодо ухвалення тих чи інших рішень у парламенті за підтримки ідеологічних противників. У тому ж інтерв’ю Андрій Парубій наголосив, що «…детальні письмові правила щодо формування коаліції можуть бути перешкодою для функціонування парламенту», – мовляв, саме таких висновків дійшла Венеціанська комісія.

Таким чином, Парламент на цей час здійснює свої повноваження за власними, «ситуативними» правилами, без коаліції та опозиції, адже, з огляду на результати голосування, нинішня опозиція сьогодні може голосувати «ситуативною коаліцією», а завтра знову критикувати владу та блокувати трибуну. Фактично у Верховній Раді діють дві «ситуативні коаліції». Одна – «проєвропейська прагматична» – під час голосувань відповідно до взятих Україною міжнародних зобов’язань.  Друга –  «коаліція за інтересами» – під час голосувань бюджету, питань в інтересах олігархічних груп чи для зміцнення влади: в такій «коаліції» ідеологічні питання взагалі нікого не цікавлять, а тому прогнозувати її склад практично неможливо, все залежить від кулуарних домовленостей та взаємних, насамперед  економічних, інтересів.

Схоже, що такий безлад влаштовує всіх парламентарів. Позаяк, незважаючи на тривалий тиск із боку громадськості з вимогою оприлюднити списки коаліції,  Верховна Рада не зробила жодного кроку для прояснення ситуації та визначення, хто все ж таки відповідає за формування коаліційних списків та їхнє оприлюднення.

Найцікавіше  те, що нічого нового навіть вигадувати не треба. В першій редакції Регламенту Верховної Ради України від 10 лютого 2010р. містились глави 12 та 13, які регулювали порядок формування та діяльності парламентської коаліції та опозиції.  Зокрема, частина 4 ст. 61 Регламенту містила таке положення: «…до коаліційної угоди додаються  списки  членів  депутатських  фракцій,  що   сформували коаліцію, з особистими підписами народних депутатів. Списки членів депутатських фракцій є невід’ємною складовою коаліційної угоди». Частина 6 ст. 61 Регламенту також передбачала, що «текст коаліційної  угоди,  персональний  склад  коаліції публікуються в газеті «Голос України» не пізніш  як  через  чотири дні після офіційного оголошення про сформування коаліції». Якби ці положення діяли дотепер, всі питання щодо складу коаліції відпали б самі собою. Але глава 12 містила й інші положення: наприклад, згідно зі ст. 66 Регламенту,   діяльність коаліції припиняється у разі зменшення чисельного складу коаліції до кількості народних депутатів, меншої ніж визначено Конституцією України.

Глава 13 Регламенту регулювала діяльність опозиції у Верховній Раді, надавала опозиції певні права та вказувала на те, що у  Верховній  Раді  може   бути   лише   одна   опозиційна депутатська  фракція  чи  одне  опозиційне об’єднання депутатських фракцій, яка (яке) є парламентською опозицією. Зазначене взагалі не в’яжеться із сьогоднішніми реаліями, оскільки фракції, що заявляють про свою опозиційність у нинішньому Парламенті,  можуть голосувати як за «коаліційні» законопроекти, так і проти, зміннючи позицію  під час розгляду кожного значущого законопроекту.

В цілому глави 12-13 достатньо регулювали діяльність і парламентської коаліції, й  опозиції.  Але проіснували   недовго: через вісім місяців після ухвалення  Регламенту, тобто 8 жовтня 2010р., зважаючи на кроки в напрямку узурпації влади, що їх робив  тодішній Президент Янукович, означені глави з Регламенту Верховної Ради були вилучені.

Здавалося б, краще хоч якісь правила, ніж їхня відсутність взагалі. То чому б не повернути старі положення Регламенту, які певною мірою регулювали діяльність коаліції та опозиції у Верховній Раді? Втім, схоже, це не цікаво ні жодній із фракцій, ні позафракційним депутатам, оскільки в «ситуативній коаліції» може опинитися кожен.

Тож питання наявності чи відсутності коаліції в парламенті взагалі відпадає: «ситуативною коаліцією» є вся Верховна Рада.

Віктор Марусиченко, юрист, Громадський рух “Рідна країна”