Річниця загибелі Небесної сотні не за горами.
А тому казати про це щось по суті краще раніше, або пізніше. Аби потім в самий розпал масового трауру не надто злити і не зачіпати почуття громадян.
Саме цього в нас не розуміє ніхто.
Хвилина мовчання має бути хвилиною мовчання.
Показати якісь “результати” розслідування, видати якусь нову “сенсаційну” інформацію всі із року в рік намагаються саме в дні річниці. Це чи то сумно, чи то вже напів комедійно.
Це тільки більше і більше злить тих, хто ще здатен більш менш критично мислити, тільки показує нові рівні безпорадності та ідіотизму усіх рівнів влад і структур. Дає переконатися знову, що ніхто вже не буде покараний у якийсь законний спосіб і більше того, робити цього давно вже ніхто й не збираються.
Достатньо відзвітувати про щось “на тему” в кожну нову річницю.
За декілька років з подібними темпами вся ця недолугість все ж таки приведе до реального поширення практики самосудів. І винними в тому будемо вже не ми. Бо найстрашніший самосуд – не той, що вчинюється вічно погрожуючими усім підряд політиками та активістами. А той, що вчинюється пересічними громадянами, від яких того якраз ніхто не очікує.
Ми ж роками наївно сподівались на справедливе покарання.
Автор:
