Нещодавно їхав у авто зі своїм товаришем. Проїжджали повз кіоск «Київхліба» і він зауважив: «А я тут беру тістечка – дружині подобаються. Доволі свіжі». Потім замислився і зауважив: «Хоча і не завжди».
Мене це дещо здивувало. Добре пам’ятаю, як голосно прорекламували ініціативу пана Кличка відкрити кіоски, де буде продаватися так званий «соціальний хліб» – тобто за низькими цінами. Доступний для малозабезпечених верств населення. Право займатися цією справою виграв «Київхліб». І швиденько напхав свої кіоски навіть на газонах. Часто-густо на тих самих, де нещодавно (з рекламним галасом) зносили нокаутовані Кличком МАФи.
До цього не звертав уваги, але раптом збагнув: кіоски у більшості випадків перетворилися на звичайні торгівельні точки. Соціальним хлібом у більшості з них вже й не пахне! З’ясувалося, що дія т.з «інвестиційної угоди» закінчилася. Тобто, дешевого хліба для пенсіонерів не буде.
Дешевого хліба не буде. А кіоски залишились. І комусь копійочка капає.
Отже, чергова распіарена «добра справа» київської влади знов закінчилася «пшиком».
Київський мер був великим спортсменом. Його досягнення у боксі увійшли в історію. З ним вважали за честь спілкуватися президенти та міністри. Він був справжнім улюбленцем долі. Чи варто було своє велике ім’я розмінювати на чиновницьке крісло і участь у непевних оборудках?
Був колись у давній Греції міф про Мідаса. Мідас був царем, спілкувався з грецькими богами. Тоді таке спілкування було (знов-таки, за міфами) звичайним ділом. І от якось за одну послугу Діоніс запропонував йому вибрати нагороду. Мідас здуру попросив щоб все, до чого він торкається, перетворювалось на золото. Ну, і в результаті мало не помер з голоду. До чого я це згадав? У нинішньої київської влади ситуація доволі схожа. З однією лише розбіжністю: за що не візьметься – усе перетворюється… Ага, ви правильно зрозуміли, не на золото. На те саме…
