Напередодні, 14 липня, французи відсвяткували День взяття Бастилії. Національне свято, яке водночас є одним із символів так званої «Великої французької революції».
Варто пам’ятати, що крім знищення старого ладу та проголошення Liberté, Égalité та різного роду Fraternité (Свобода, Рівність, Братерство) революція у французів була позначена нечуваними звірствами та вбивствами (вряди-годи й зовсім непричетних до політики людей). «Переплюнули» у цьому французів тільки російські більшовики через 100 з лишнім років.
У будь-якої людини (в тому числі і у мене) жодних позитивних емоцій вся ця вакханалія викликати не може. Але останнім часом…
Судді «благословляють» іти на вибори шушваль, яка повинна як мінімум ховатись десь за кордоном. Намагання перейменовувати вулиці (знову ж-таки з допомогою суддів) і ліплення назад пам’ятників полководцям, які «поклали» своїх солдатів мало не більше ніж солдатів ворога. На київській Оболоні лізе в депутати тварина, яка знайшла серед сепарів «солдатів-героїв». Представники партії зрадників їздять в столицю ворога і ведуть якісь «перемовини» невідомо від чийого імені. Один з фактичних вбивць Стуса разом зі своєю силіконовою кралею «поливає» країну брудом у недолугому фільмі. а потім це хоче «запустити» на своєму ТБ-каналі. Ну, про прокурорів – «учасників бойових дій» вже писано-переписано…
І приходить мимоволі думка: шкода все-таки, що народ наш український такий добрий, толерантний і незлоствий. Бо якби в лютому 2014-го кілька десятків тих діячів, що глумилися над Україною, здавали державу Росії, криво судили, плювали на людей і правосуддя… Якби кілька десятків тої наволочі загойдалися на ліхтарях вздовж Хрещатика… Може… Ні, не може, я точно впевнений: останні п’ять років у нас би менше крали, краще б судили і боялися б навіть щось вякнути про «героїв-сепарів».
Комусь ця думка не подобається? Вибачень не буде.
Павло Аніськович, кандидат у народні депутати України
