Днями довелося прочитати у мережі, що спікер Верховної Ради пан Стефанчук повідомив про нібито «укладений щодо нього контракт про інформаційну дискредитацію». Прозвучало слово “замовили”!
Скарги такі не нові. Одразу згадався один з колишніх прем’єр-міністрів. Арсеній Петрович крах своєї політичної кар’єри теж пов’язував винятково з дискредитацією політичними опонентами власного світлого образу.
Звичайно, всяке можливо. Особливо після того як в політичних колах почали обговорювати можливість заміни Зеленським голови Верховної Ради (пана Разумкова) на його заступника (пана Стефанчука). Нібито спікер став занадто самостійним і може почати грати у власні політичні ігри. Ну – то таке. В зеленій пісочниці всі вийшли з “чеховської “Шинелі”. Тобто, перепрошую, влізли в політику завдяки Великому телевождю Голобородьку-Зеленському. Нехай самі розбираються.
Дивує інше. Про яку дискредитацію може йти мова? От, наприклад, наводяться факти у виданні “Багнет”:
По всій країні (згідно Бюджету-2021) зменшено видатки на науку і освіту. Ну, зрозуміло: боротьба з коронавірусом, паски всім треба затягнути. (Хоча судді, наприклад, не погодились – мовляв, сильно забідуємо тоді).
Так от, видатки зменшили, але є науковий заклад який навпаки – отримав збільшення. Думаєте, медичний? А не вгадали! Національна академія правових наук України.
До чого тут Руслан Стефанчук? А він з недавніх пір (з листопада 2020) академік цієї чудової академії. Компанію йому там складають такі персонажі вітчизняного політичного паноптикуму, як Степан Гавриш, Сергій Ківалов, Володимир Литвин, Віктор Медведчук. А Руслана Олексійовича ще й нагородили Премією імені Ярослава Мудрого. Рішенням Комітету з присудження Премії імені Ярослава Мудрого, який створюється відповідно до спільного рішення президії знов- таки НАПН, а також вченої ради Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Суцільне знущання над княжим ім’ям.
А Ярослав Мудрий до речі, в реалі зовсім не був таким собі тихим лагідним дядьком, яким його частенько змальовували у книжках та фільмах. І щось мені підказує, що оцих хлопців, які регулярно зловживають його ім’ям, він би, ну… покарав. Комусь голову відрубав, когось в підземну тюрму відправив. Він в таку рідного брата засадив – і той 23 роки відтарабанив. А тут – медведчуки, ківалови і “прімкнувшій к нім Стефанчук”.
До речі, ще про братів. Брат Руслана Олексійовича – Микола Олексійович отримав (теж в листопаді 2020-го) ступінь доктора юридичних наук в Науково-дослідному інституті приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака. Що за заклад, спитаєте? А це структурний підрозділ тої ж-таки НАПНУ, тобто Національної академії правових наук України.
Ну що ж, почесні звання і ступені роздали – отримуйте гроші з бюджету. Короче, всіх НАПНули.
Так про яку “дискредитацію” мова? Що тут можна дискредитувати? І кого?
А є ж іще історія з отриманням грошової компенсації за житло. Коли у 2019 році Руслан Олексійович намагався взяти з держбюджету 20 тисяч за квартирування у власної тещі.
І ще штришок: “нові обличчя” ЗЕ-команди, зокрема брати Стефанчуки, прийшли у політику за часів минулої влади. Руслана Олексійовича притягнув у Київ міністр уряду Гройсмана Степан Кубів. Старший брат потягнув за собою молодшого – Миколу. І пішло-поїхало. Не встиг Микола працевлаштуватися старшим науковим співробітником Київського національного університету імені Тараса Шевченка, як вже у жовтні 2016 р. указом Президента України П.Порошенка йому присвоюється почесне звання «Заслужений юрист України». А у 2017 р. було оцінено і заслуги Руслана Стефанчука, він отримав почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» .
Через певний час Стефанчук-старший став заступником директора Національного офісу інтелектуальної власності (НОІВ), створеного за наказом того ж Степана Кубіва. Відразу ж до НОІВ працевлаштувався і Стефанчук-молодший: спочатку начальником юридичного відділу, потім – заступником директора.
Сучасні “робочі” династії? Брати Литвини, брати Стефанчуки… Всеядні, готові служити будь-якій владі, аби давали посади і можливість дерибанити державні гроші…
“Дискредитація”? Та там нема де тавра ставити!
Павло Аніськович, голова Київської міської організації політичної партії “Громадський рух Миколи Томенка “Рідна країна”
