Коли більш як 20 років тому я познайомився з Іваном Степановичем Марчуком, то дав собі слово зробити все, щоб допомогти у пропагуванні його неповторного мистецького доробку.
Від тоді – фрагменти його унікальних картин, за згодою автора, є в моїх книжках «Теорія українського кохання» і «Український романтик Микола Гоголь», а багато моїх друзів стали фанатами Івана Марчука, а відтоді й підтримували його творчість. А ще були виставки по Україні, які я в міру можливості допомагав організовувати…
Але біда нашої влади та й країни загалом, що у нас всі, переважно, ПАТРІОТИ – теоретично, а практично – є як є!
Отож, розрекламовані Музей та Галерея Івана Марчука в Києві так і не з‘явилися, бо більшість помічників у цій справі хотіли не допомогти геніальному художнику, а заробити на ньому.
Тим не менш, Іван Марчук нині є одним і світових брендів сучасної України і сподіваюся, що його 85-річчя не оминуть увагою всі наші ЗМІ, бо настав час цінувати і шанувати УКРАЇНСЬКИХ ГЕНІЇВ за ЖИТТЯ, а не на наступний день після їх смерті!
П.С. І, звичайно, якби наші олігархи та влада вибрали для себе УКРАЇНСЬКУ КУЛЬТУРУ, то ми б вже давно мали і відреставрований Національний художній музей і Музей Івана Марчука.
А так обговорюємо лише приватні колекції «Русских красавиц» в кокошниках і без, монархіста та путінця Іллі Глазунова, які за грубі гроші скуповувала у свій час наша нинішня «патріотична» еліта.
