www.bk-detstvo.narod.ru
Микола Миколайович Носов народився 23 листопада 1908 року у Києві. Його батько був актором естради й кінематографа, мати — натура тонка, чуйна, рукодільниця й співуха — виховувала чотирьох дітей.
Шкільні роки Носова випали на один з найтяжчих періодів історії — Першу світову, а потім і громадянську війни. Родині Миколи довелося пережити скруту сповна: і нестачу продуктів, і відсутність тепла й електрики холодною зимою, і хвороби: вся родина перехворіла тифом; на щастя, ніхто не вмер. Микола згадував, що коли він нарешті видужав (чомусь він хворів довше за всіх), його мати плакала від радості, що всі залишилися живі.
У літературу письменник, за його власними словами, прийшов випадково. У нього народився син, і, коли той підріс, батько почав розповідати йому різні смішні історії, придумуючи їх на ходу. У якийсь момент Микола зрозумів, що їх потрібно записати — з усього цього могло вийти щось цікаве. З часом письменник визнав, що писати для дітей є найкращим заняттям, що вимагає не лише літературних знань, але й знання психології дітей, а головне — любові до них і найтеплішої поваги.
Найперше оповідання «Витівники» було опубліковане у 1938 р. У наступні роки автор став писати для всесоюзних періодичних дитячих видань, таких, як: «Костер», «Мурзилка», «Піонерська правда». Саме там уперше були надруковані улюблена всіма «Весела сімейка» про те, як нерозлучні друзі Мишко і Коля задумали змайструвати інкубатор і вивести курчат, та «Мишкова каша», в якій ці ж друзі намагаються зварити собі на вечерю кашу, а та, капость така, лізе й лізе з каструлі. Там же побачили світ «Телефон», де Мишко і Коля купують собі практично справжні телефонні апарати, а потім псують і ламають їх, причому винятково з дослідницьких цілей: дуже вже хотілося їм подивитися, як вони влаштовані; а також «Щоденник Миколи Синіцина» — про школярів, які стали бджолярами.
Однією із найвдаліших у творчості М. Носова вважають повість «Вітя Малєєв в школі і вдома». Не дивлячись на досить звичайний вихідний матеріал (піонерські збори, шкільні уроки, розмови вчителів з учнями), у ній надзвичайно реалістично описано щоденне життя хлопчаків, причому зроблено це настільки цікаво й природно, що будь-який читач упізнає в них себе. І це не дивно. Адже дуже багато сюжетів Микола Носов не вигадував, а брав з життя, спілкуючись із сином і його приятелями.
На початку 50-х рр. прийшов час «Незнайка». Всього про Незнайку і його друзів-коротунчиків вийшло три книги: «Пригоди Незнайка і його друзів» (1954), «Незнайко в Сонячному місті» (1958) і «Незнайко на Місяці» (1965). В них ніяк не пояснюється походження цього цікавого народу — коротунчиків, не позначено місце їхнього перебування (хто знає, у якому вимірі перебувають Квіткове, Зелене й Сонячне міста?), і не відомо ні їхній точний вік, ні їхня тривалість життя. Проте у цей вигаданий світ одразу ж починаєш вірити. За своєю суттю Незнайко та інші персонажі — діти, які впевнені, що будуть жити вічно, а будь-яка складна ситуація в житті неодмінно розв’яжеться й усе закінчиться добре. Це взагалі головний принцип дитячого мистецтва — обов’язковий «хеппі-енд». Незнайко, Гвинтик і Шпунтик, Пончик і Сиропчик, Пілюлькин, Знайко й Гусля та й інші персонажі — всі вони змушують читача повірити у своє існування, тому що живуть по-справжньому, мислять і поводяться, як справжні діти.
Головний герой, Незнайко — типовий непосида, хвалько й фантазер, через свою невгамовну енергію й цікавість постійно потрапляє в безглузді ситуації, з яких його (знову ж, за законом жанру!) виручають всі друзі. Життя у Квітковому, Зеленому й Сонячному містах — справедливе й природне з дитячої точки зору: ніхто не зазіхає на волю іншого; якщо з друзями трапилася неприємність, всі приходять на допомогу; не має ані бідних, ані багатих — усі рівні.
Йде час, однак персонажі, вигадані Миколою Носовим – не старіють. Його книги, що перекладені майже 100 іноземними мовами, виховали не одне покоління хлопчиків і дівчаток. За їх сюжетами створено багато мультиплікаційних і художніх фільмів. А мультфільм «Незнайко на Місяці» у 1997 р. отримав Гран-прі на престижному кінофестивалі у Каннах.
Підготувала Аліна Астахова
