Це один з найбільш шанованих днів для всіх християн – і східного, і західного обрядів – та одне з найважливіших родинних свят, магічний день, коли кожна сім’я створює в оселі атмосферу затишку, достатку та злагоди.
Однак не менш важливою була завчасна й серйозна підготовка до різдвяно-новорічних обрядів. Обов’язково з пори жнив зберігали обжинкового Дідуха та відбирали пахуче сіно. До свят завершували всю важливу роботу по господарству – від наведення ладу в хаті та обійстві до ремонту робочого реманенту, ткання полотна й вичинки шкір.
За звичаєм до свят господині ретельно прибирали в хатах, вибілювали помешкання й розмальовували квітами комин, застеляли нові або чисто випрані скатерки, рядна й рушники. Обов’язково намагалися справити новий одяг для всіх членів родини та купити новий посуд (макітри, горшки, коцюби й макогони). Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки, приказуючи спеціальні замовляння і молитву. У підготовці були задіяні усі – і малі, і старі.
У яких сподіваннях та клопотах проводили Святий вечір наші прадіди та як відбувалося усе обрядове дійство – про це читайте далі.
Ранкові приготування
Ще вдосвіта господиня приступає до праці. Першою магічною дією є добування нового вогню. Жінка дістає з покуття кремінь і кресало, які останні дванадцять днів лежали під образами. Вона тричі кладе на собі знак хреста і, ставши обличчям до схід-сонця, викрешує «новий огонь». Цим вогнем вона розпалює в печі дванадцять полін, що їх припасала та сушила дванадцять днів останнього місяця.
Після цього господиня приступає готувати дванадцять свят-вечірніх страв: ставить узвар, варить горох, квасолю, смажить капусту, рибу, ліпить вареники, готує бараболю, гриби, кашу гречану з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком та кутю з товченої пшениці. В усьому їй допомагають діти. В цій багатій, але пісній вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу і саду, ніби дає звіт новому рокові за своє багатство в минулому році.
В той час господар іде напувати худобу, стелить нової соломи та дає їй свіжого сіна. Потім він одкидає сніг від хати, розчищує стежки і уважно оглянудає усе господарство. Ніщо не може бути в цей вечір поза домом – позичене чи десь забуте.
Всі члени родини теж повинні бути вдома. Кажуть, якщо в цю ніч десь заночувати, то цілий рік будеш блукати по світу. Не можна і сваритися в цей день, а навпаки, треба помиритися з ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою. Тому, аби когось не забути, господиня заворожує усіх своїх ворогів: затикає клоччям усі дірки в лавках та ослонах і заклинає: «Не дірки затикаю, а роти моїм ворогам, щоб їх напасті не зловили мене через увесь рік». Також вона зав’язує ґудзі на мотузці — стільки ґудзів, скільки має ворогів, а коли сідатиме вечеряти, то покладе той мотузок під себе, примовляючи: «Щоб так мої вороги мовчали, як ці ґудзі мовчать!»
Встановлення на покуті Дідуха
Сьогодні не снідають і обходяться без обіду. Хіба дітям, що не можуть терпіти голоду, мати дозволить дещо з’їсти, та й то лише в обідній час.
Коли вечоріє, починається готування домашнього вівтаря. Господар вносить сніп жита — «дідуха». Переступаючи поріг, він скидає шапку і вітається з господинею, ніби вперше входить до хати:
— Дай, Боже, здоров’я!
— Помагай Біг, — відповідає господиня, — а що несеш?
— Злато, щоб увесь рік ми жили багато! — говорить господар, зупиняючись посеред хати. Тут він хреститься і, звертаючись до родини, віншує:
— Віншую вас із щастям, здоров’ям, з цим Святим Вечором, щоб ви в щасті і здоров’ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ, поки нам Пан Біг назначить вік!
Повіншувавши, господар підносить «дідуха» високо над столом і ставить на покутті під образами.Далі він перев’язує «дідуха» залізним ланцюгом і кладе біля нього ярмо, чепіги від плуга і хомут. Господиня добуває із скрині нову білу скатерку і все це накриває.
Згідно з українським світоглядом Рай-Дідух був умістилищем духів-пращурів, духу житла, добрих духів-Лада. Останні, вважалося, після жнив вселяються в сніп-Дідух і з ним переходять з ниви до клуні. А інші духи-Лада переходять з полів у ліси, гори та долини. Духи разом із Дідухом входять до оселі людей і для них господарі влаштовують Святу Вечерю. На цю Багату Кутю, крім добрих духів, приходять і бог урожаю та бог домашніх тварин. Місце ж Дідуха в хаті звалося «Раєм», бо там, вважали, з цього часу перебуватимуть душі пращурів-покровителів роду і дому.
До тих пір, поки Рай-Дідух стоїть на покуті, суворо заборонялося виконувати будь-яку роботу, окрім догляду худоби. В цю пору господині навіть виносили з оселі віника, щоб не підмітати в хаті. В цю пору годилося лише святкувати й не працювати.
Облаштування оселі та святкового столу
Господар знову вносить до хати оберемок соломи та сіна. Солому він розстеляє по долівці, а сіно ділить на дві нерівні частини. Меншу кладе на покутній бік столу, а з більшої робить стіг під столом. Зверху на сіні ставить черепок з жевріючим вогником, де куриться ладан, наповнюючи хату святочними пахощами. Збоку коло сіна, під столом, господар кладе ще «заліззя» — леміш від плуга, гистик без держака та сокиру. Діти по кілька разів торкаються тих речей босоніж — «щоб ноги були тверді, як залізо». Таким чином господарі захищають свою господу від «злої сили», щоб позбутися її не тільки на цей вечір, а й на весь господарський рік.
Господар і господиня з новоспеченим «святочним» хлібом, медом та маком обходять двір, комори та обкурують все це ладаном. Біля обори, де стоять корови, господиня посипає насінням дикого маку — «щоб відьми, його визбируючи, не могли приступити до худоби». На закінчення цього обходу господар «зарубує» поріг — «щоб звір не міг переступити».
Йдучи в обхід, жінка вбирає собі на голову чоловічу шапку — «щоб цілий рік ходити простоволосою».
У хаті господиня кладе під скатерку на чотири кути столу по голівці часнику — «щоб злу силу відігнати».
На сіно, що намощене на покутньому кінці столу, «невинна душа» (дитина до семи років) кладе три хліби або калачі, грудку соли і ставить велику воскову свічку. Мати виставляє полумиски з вечерею на стіл, а на сіно, що на покутті біля «вівтаря», ставить горщик з кутею та узваром.
Хоч діти вже дуже голодні, вони терплять і крізь вікно уважно дивляться на небо: чи не зійшла вже вечірня зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо — народження Сина Божого!
Увага до свійських тварин
До хати входить батько і сповіщає родині, що Святий Вечір уже почався, бо на небі засяла вечірня зоря. Але перш ніж приступити до вечері, йому треба нагодувати худобу і «запросити гостей». Господар бере миску, підходить до столу і набирає по кілька ложок кожної страви. Господиня дає йому хлібину та черпак з медом, а для пса окремо — окраєць хліба і грудку овечого лою. Тримаючи в руках усі ці «дари», в кожусі, але без шапки батько виходить з хати. На порозі його зустрічає добрий вартовий господарства — кудлатий Сірко. Господар урочистим голосом говорить до нього:
— Це той хліб і вівці, що ти доглядав мені весь Божий рік. Як служитимеш вірно і в цьому році, то в наступному Святому Вечорі ще більше візьмеш!
З цими словами він — не кидає, а кладе перед псом хліб і лій, а сам іде до стайні. Господар поставив миску з вечерею на вікно, а сам узяв у руки хліб і, підходячи до кожної тварини, благословив її, тричі торкаючися хлібом до голови:
— Благословляю тебе цим святим хлібом і закликаю на тебе добро, щоб ти звіря не боялася, грому не лякалася та щоб минали тебе чорні напасті!
Отак поблагословивши, він бере черпак із медом і малює хрестик межи очима кожної тварини. Після цього, в чисто вимите дерев’яне корито він сипле з миски вечерю, кришить туди хліб, досипає борошна, солить сіллю, все це добре перемішує дерев’яною кописткою і розділяє поміж усіма тваринами, що є в господарстві.
Вдарити сьогодні будь-яку тварину — великий гріх! У цю ніч, опівночі, всяка німина людською мовою розмовлятиме з Богом. Бог запитає, як їй ведеться у господаря. Якщо господар не б’є її і добре годує, вона похвалить його перед Богом, а коли б худоба голодна була і заплакала, то не поведеться йому з худобою в наступному році.
Після цього господар, якщо має пасіку, відвідує бджіл і дає їм сити. Господиня тим часом відвідує курей, качок, гусей і всіх їх годує вареною пшеницею — «кутею».
Закликання злих сил
Повернувшись від худоби, господар знову набирає в чисту миску по ложці всіх свят-вечірніх страв, зверху ставить кухоль з медом та склянку з водою і кладе калач, кілька горіхів і яблуко. Все це він тримає лівою рукою, а праву озброїв бичем від ціпа. Без шапки чоловік виходить за поріг і стає під дверима. Господиня замкнула за ним двері на засув, погасила світло і наказала дітям сидіти тихо, не ворушитись. У хаті — напружений настрій.
Діти вірять, що батькові загрожує небезпека, що він стоїть віч-на-віч із стихійними силами природи. До нього може з’явитися «гість» у супроводі цілої зграї голодних вовків. Тим часом господар надворі з вечерею в руках та бичем викручується «за сонцем», вдивляється у далечінь неба і тричі басом гукає:
— Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти!
Після третього разу він сердито погрожував бичем, примовляючи:
— Як не йдеш, то не йди і на жито-пшеницю, усяку пашницю. Іди краще на моря, на ліси та на круті гори, а нам шкоди не роби.
Потім господар запрошував сірого вовка:
— Іди і ти на кутю, сірий вовче, а як не йдеш, то не бери у нас ні телят, ні ягнят, ані малих поросят!
Нарешті господар просив чорні бурі та злі вітри. Він щосили гукав у безмежну далечінь нічної темряви, ніби справді хотів, щоб його почув цей, останній «гість»:
— Чорні бурі та злії вітри, приходьте до нас на Святу Вечерю! А коли тепер не прийдете на дари Божі, на страви ситі, на горілки палені, на все велике добро, на яке ми вас просимо, то не приходьте до нас і влітку та не робіть нам шкоди на ярині і на житі!
Після цих запросин батько повертався до хати, не оглядаючись, і щільно зачиняв за собою двері. До кінця вечері вже ніхто не повинен виходити з хати і двері не можна відчиняти.
Спільна вечеря всього роду
Свята Вечеря — це спільна вечеря всього роду. Навіть мертві родичі і безвісти загинулі — всі мають у цей вечір зібратися разом, щоб трапезувати цілим родом.
У пам’ять про своїх мертвих родичів люди ставили для них кутю та узвар на вікнах, розкидали варений біб по кутках, залишали немитими ложки та миски після вечері — «щоб душі могли їх лизати для поживи». Сідаючи на стілець чи на лавку, продували місце — «щоб не привалити собою мертвої душі», бо в цей вечір «мертвих душ з’являється сила-силенна! І скрізь вони є: на лавках, на вікнах, на столі та під столом …»
Господар запрошує всі мертві душі на Свят-Вечерю. Він бере миску з кутею, ставить її на шматок полотна, запалює свічку і ліпить її до миски. Все це він бере обома руками і обходить тричі «за сонцем» навколо столу. Потім ставить миску на стіл, а сам стає на коліна перед образами і молиться за померлі душі. Жінка і діти наслідують приклад батька, і всі разом моляться вголос:
Просимо Тебе, Боже, щоб і тих душ до вечері допустив, що ми про них не знаємо; що в лісі заблудилися, у водах утопилися, в темних нетрях задушилися. Молимось Тобі, Боже, за тих, що ніхто про них не знає, лягаючи і встаючи, і дорогою йдучи, ніхто не згадає. А вони, бідні душі, гірко в пеклі пробувають і цього Святого Вечора чекають. Від нас у цей вечір молитви йдуть і мертві душі спом’януть!
Перехрестившися тричі, вся родина повторює за батьком другу молитву — «за себе»:
Господи, захисти худібку мою від звіра, а мене грішного від віри поганої та від безвір’я — на росах, на водах та на тяжких переходах. Дякуємо Богові Святому, що поміг нам дочекатися у мирі і спокої цих Божих свят. Та поможи, Боже, їх у радості відправити і від цих за рік других дочекатись. Амінь.
Після молитви господар знову бере в руки миску з кутею з полотном та свічкою і передає її господині, кажучи:
Ми всі, з усього щирого серця і з Божої волі, кличемо праведні і грішні душі на святу вечерю, даємо їм усе, що маємо, — щоб вони на тім світі вечеряли, як ми тут. Ми дбаємо і за ті померші душі, що на світі погибли і порятунку не мали. Нехай Бог прийме для них цю нашу вечерю. Я їх стільки запрошую і закликаю на цю тайну вечерю, скільки у цім полотні є дірочок та скільки зернин у солодкій куті Божій. Амінь.
Господиня бере з рук господаря миску, ставить на стіл, і родина починає вечеряти. Спочатку їдять кутю, а потім — голубці, вареники, смажену рибу, капусту — все, що готувалось, а запивають узваром. Страви обов’язково мають бути пісними, оскільки Свят-вечір припадає на останній день пилипівського посту.
Також обов’язково на святковому столі мають бути:
- Свічка. Горіння свічки – це свідчення віри, приналежності людини до Божественного світла. Свічка супроводжує віруючу людину від Хрещення до смерті. Це – символ готовності людини до зустрічі із Богом, незалежно від часу і місця, коли Він схоче її покликати до себе.
- Сіль. Без неї не можна відчути повноти смаку страви. Так і людина не може творити справжнього добра, не перебуваючи в гармонії з Богом. Сіль вказує на внутрішню суть людини.
- Часник. Його кладуть на чотири кути столу під скатертину, щоб відігнати від родини і хати злих духів. Це символ очищення від гріха, який отруює людське життя, символ родючості і здоров’я.
Коли когось із родини немає вдома, для нього ставлять миску і кладуть ложку.
Якщо на цей час трапиться стороння людина, його теж запрошують до столу. Гість на Святій Вечері, за віруванням наших предків, приносив щастя в дім.
Під час вечері виходити з-за столу не годиться, розмовляти багато — теж не добре. Першу ложку куті господар підкидає до стелі — «щоб так ягнята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі!»
Другу ложку куті підкидає — «щоб телята рикали так, як це зерно стрибає від землі до стелі», атретю — «щоб бджоли роїлися».
Все під час вечері має віще значення: якщо тінь на стіні подібна до скирти — буде врожай на хліб, до копиці — сіна буде багато, до дерева — садовина вродить… Якщо хлопець під час вечері захоче води напитися, батько йому пити не дасть і скаже:
— Не пий, сину, води за Святою Вечерею, ти — козачого роду. Як виростеш — у похід підеш слави здобувати, а в походах всяко буває; буває і так, що спрага мучить. Отож знай: витримаєш спрагу за Святою Вечерею — ніякі походи не страшні!
Якщо син під час вечері пчихне — батько дарує йому лоша, бо це знак, що козаком буде. Якщо жпчихне дівчина, то це знак, що вона в господині збирається, і батько їй теля, буває, дарує — «на щастя».
У центральній та східній Україні діти носять вечерю до близьких родичів: онуки — до баби і діда, племінники — до тітки і дядька, хрещеники — до хрещених батьків. Заносячи вечерю, люди нібинамагаються приєднати живих членів роду до спільної свят-вечірньої трапези. Звичай цей відбувається так: діти, найчастіше хлопчик з дівчинкою, йдуть до діда й баби з вузликом. Постукають у двері, переступлять поріг, хлопчик скине шапку і говорить: «Добрий вечір, з Святим Вечором будьте здорові! Просили тато й мама і ми вас просимо на вечерю — нате вам вечерю!»
Баба візьме з дитячих рук вузлик і посадить за стіл, частуючи солодкою кутею чи медяником. Дід звичайно наділить їх горіхами та дасть по кілька дрібних монет. Потім баба загорне їм у вузлик свій калач, кілька пиріжків чи вареників — обмінює вечерю.
На Гуцульщині та на Покутті заможніші ґазди несуть вечерю до бідніших. Цей звичай по-в’язаний там зі спомином про померлих родичів.
Після вечері
Після вечері починаються забави. Малі діти бігають по долівці, залазять під стіл і там «квокчуть» —«щоб квочки сідали». Мати їм кидає за це в солому горішки та дрібні гроші.
Звичай оздоблювати ялинку на Різдво Христове походить із Німеччини. У нас на Україні цей звичай поширений у містах, а в селах, у селянських родинах, ялинка в хаті на Різдво — рідкість.
Поступово все затихає. Малі діти, набавившись, лягають спати, а старші понесли вечерю до діда і баби. Батько та мати в напівтемряві тихим голосом співають: «Бог Предвічний народився …»
Ворожіння на Свят-вечір
Хлопець, який не хотів, аби до його юнки засилали сватів інші парубки, йшов увечері до млина, брав три скіпки зі шлюзів, які перетинали лотоку, загортав їх у ганчірку і таємно втикав у одвірок нареченої, приказуючи: «Як сеся застава не пущає воду на лотоки, так би (ім’я дівчини) не пускала сватів, окрім моїх».
Дівчата у свою чергу йшли до прорубу, роздягалися і, скропившись водою, нашіптували: «Як сеся вода біжит, так би за мнов бігали сватачі!». Натомість удома розплітали волосся, брали в руки хліб і, тричі обійшовши оселю, дивились у вікно, де начебто «має показатися доля».
Дехто з юнок вмивав обличчя калиновим соком, щоб завжди було рум’яним.
Господарі готували для взуття нові солом’яні вустилки, котрі носили до Василя, потім перевертали їх на другий бік, а після Водохреща ними підкурювали корів, котрі хворіли.
На Лівобережній Україні хлопці та дівчата робили для правого чобота вустилки з сіна, що лежало на покуті, а напередодні Нового року вустилку клали під подушку, приповідаючи: «Хто мені судиться, той сю ніч присниться».
Крім того, дівчата мили посуд і виносили його на вулицю, постукуючи в миски; звідки одізветься пес, туди піде заміж. Потім підходили до вікон сусідів: якщо чули слово «сядь» — не пощастить вийти заміж, а коли «йди» — в цьому році прийдуть свати. Якщо дівчина хотіла побратися з хлопцем, то підходила до хліва і слухала, як поводять себе свині: тихо сплять — в родині буде лад, а коли кричать — у сім’ї будуть часті сварки.
Ворожили і в такий спосіб. Дівчата, пов’язавши вузлами хустини, клали їх у ночви й імітували руками, начебто палають збіжжя — чиї хустки випали на долівку, ті юнки підуть заміж. Після цього клали на столі різні речі (сокиру, ножиці, чарку тощо), із зав’язаними очима почергово підходили — до якої речі доторкнулася, таким на вдачу буде майбутній чоловік.
Крім молоді, ворожили й старші люди, їх переважну турбувало, скільки кому жити. Ставши між лампадкою і свічкою, дивилися, чи буде подвійна тінь; якщо тільки одна, то це на швидку смерть.
Діти в цей час удосталь гралися на розстеленій долі соломі, відтворюючи звуки домашньої птиці чи сценки збирання грибів у лісі. Щоб діти не плакали («бо будуть цілий рік каверзувати»), їм давали гризти горіхи, аби «не боліли зуби». Проте суворо забороняли їсти надворі, бо «птиця постійно клюватиме зерно в посівах». У цей день намагалися не ходити в позички, щоб «не жебракувати цілий рік».
Народні прикмети
- На багату кутю зоряне небо — кури добре нестимуться і вродить горох.
- Місячна ніч — врожай на баштани.
- Ожеледь на деревах — вродять горіхи й садовина.
- Сніг іде — врожай на яблука.
- Іній або сніг — на мокре літо і дорід зернових.
- Дивляться після вечері у вікно: якщо чисте й зоряне небо, то буде сухе й урожайне літо, і навпаки.
- З кубельця витягували сінину; якщо довга, то рік буде врожайним, а коротка — на недорід.
- Повечерявши, зв’язували ложки житнім перевеслом, щоб «не губилися в череді корови».
