Храм Миколи Чудотворця на Аскольдовій могилі

Зараз Аскольдова могила є парковим комплексом, хоча ще до революції це був древній монастир, який довгий час вважався найбагатшою обителлю. Все що від нього залишилося – це храм на честь Миколи Чудотворця самотньо стоїть серед величезного парку. За переказами тут ще з часів Андрія Первозванного була таємна катакомбна церква. Існує легенда, що на цьому місці було вбито і поховано київських князів Аскольда і Діра. Це перші київські князі, які прийняли хрещення. У 860-ті роки Аскольд і Дір, зібравши величезний флот, пішли з війною на Константинополь і були близькі до перемоги. Але християни, які проживали в Константинополі, почали благати Пресвяту Богородицю, щоб вона врятувала їх від вірної загибелі.

І тоді сталося диво: піднялася страшна буря, яка зруйнувала весь флот. Дивом залишилися живі самі князі. Спосіб життя християн і чудо, яке принесло перемогу Константинополю, надали на князів величезне дію і вони прийняли рішення негайно хреститися. Після свого повернення на батьківщину Аскольд (у святому хрещенні Микола) і Дір робили спроби поширення на Русі християнства. У 882 році князь Олег, що княжив у Новгороді, щоб зайняти київський престол, убив київських князів Аскольда і Діра. На тому ж місці вони були і поховані. Пізніше на місці їх поховання княгиня Ольга побудувала храм на честь Миколи Чудотворця, в якому була похована і сама. В XI ст. на Аскольдовій могилі був жіночий монастир. У ньому взяла чернечий постриг мати преподобного Феодосія Печерського, засновника Києво-Печерської Лаври. Під час археологічних розкопок у 1853 році тут були виявлені печерні келії XI ст. Існує легенда, що великий князь київський Мстислав Володимирович, син Мономаха, заблукав у лісах, якими був покритий весь Печерськ. Він довго шукав дорогу і несподівано побачив яскраве світло, яке випромінювала ікона святителя Миколая, що стояла на високому пні. Ікона знаходилася біля тієї самої дороги, яку він так довго шукав. Через якийсь час на цьому місці з’явилася каплиця, що нагадує стовп (слуп), з образом святителя Миколая, яка вказувала напрям руху до монастиря. Пізніше монастир було перетворено на чоловічий. На початку XV ст. він уже згадується як Пустинно-Микільський (Слупський) чоловічий монастир. У XVI ст. монастир на якийсь час був захоплений уніатами. Це дуже відобразилося на його добробуті, практично все майно було розграбоване. Наприкінці XVII ст. трохи вище Аскольдової могили був зведений комплекс нових споруд монастиря. У 1690-1696 рр. споруджений величезний Нікольський собор. У ньому, крім головного Миколаївського престолу, були ще три прибудови – один унизу – в ім’я Св. Іоанна Предтечі, і два зверху, на хорах – в ім’я преп. Антонія і Феодосія Печерських і в ім’я Св. мучеників Варлаама і Іоасафа. У XIX ст. була побудована дзвіниця і ще один кам’яний храм на честь Миколи Чудотворця на тому місці, де з’явилася ікона свт. Миколая. Пізніше собор почали називати Великим Миколою, а новий храм – Малим Миколою. На самій Аскольдовій могилі дерев’яний храм, побудований княгинею Ольгою, багаторазово руйнувався і відновлювався. У 1810 році за проектом архітектора Меленського на його місці була побудована нова кам’яна церква-ротонда на честь Миколи Чудотворця. У 1831 році Собор отримав статус Військового і став головним храмом київського гарнізону. Територія монастиря була зменшена, і головним храмом став храм Малого Миколи. Біля храму на Аскольдовій могилі виникло кладовище, на якому було поховано багато відомих киян. У радянський час практично всі монастирські будівлі і цвинтар було зруйновано. Вціліти вдалося лише храму Миколи Чудотворця на Аскольдовій могилі. Він був закритий і перетворений на парковий павільйон. На території кладовища було розбито парк. Після розпаду СРСР храм був переданий греко-католикам. Поруч збудовано новий православний храм на честь Андрія Первозванного.