Для багатьох цей рейтинг буде цікавішим за попередні (Топ-10 Синагоги та Топ-10 Водяні млини), адже готичні храми – одні з найефектніших будівель за всю історію світової архітектури. Крім того у рейтинг, як рівноправні учасники, включені і неоготичні храми, адже вони, як мінімум, не менш красиві.
Знову ж хочемо наголосити, що рейтинг цей суб’єктивний і стосується лише тих об’єктів, інформація про які є на нашому сайті (а її, повірте, дуже немало). В майбутньому цей рейтинг буде змінюватись, й не виключено, що стане об’єктивним – це буде вибір наших читачів.
Отже починаємо із 10 місця, але після десятки будуть ще й “запасні” об’єкти – фактично нічим не гірші за перші десять.
10. Лосяч (Тернопільська область, Борщівський район). Костьол святого Антонія Падуанського. За тендітну дзвіницю та середньовічний вигляд.
Цей храм був зведений у 1889 році із тесаного каменю й не був потинькований. Фактура кам’яних стін додає церкві віку й робить її схожою на середньовічні будівлі.
9. Жабинці (Тернопільська область, Гусятинський район). Костьол Різдва Пресвятої Діви Марії. За екзотичність та сумну реальність.
Дехто називає храм у Жабинцях одним із найгарніших на Тернопіллі. Важко не погодитись – споруда дійсно вражає. А ще вражає той стан, у якому перебуває ця архітектурна перлина. Збудували його у 1860 році на кошти Казиміра Городиського.
8. Кам’янка-Бузька (Львівська область). Костьол Успіння Богородиці. За еталонність.
Багато хто саме таким уявляє собі готичний костьол. Ну не під копірку звичайно знятим, але дуже схожим, хіба що із двома вежами. Не дивно, що він є таким ідеально-неоготичним, адже закінчили його будувати аж у 1929 році, хоча почали у 1911-му. Споруджувався храм за проектом архітектора Теодора Таловського.
7. Хуст (Закарпатська область). Костьол святої Єлизавети. За оборонну міць та закарпатський гонтовий колорит.
Цей храм почали будувати ще у 13 столітті, а теперішнього (майже) вигляду він набув у 15-му. І це один із найдавніших українських костьолів, хоча нині він є реформаторською (кальвіністською) церквою. Будували його угорці як храм-фортецю: із товстелезними стінами, мурами по периметру й оборонною баштою, яка завершується шатровим верхом, вкритим гонтом. Це чи не єдиний зразок подібної архітектури в країні.
6. Стрий (Львівська область). Костьол Різдва Божої Матері. За вік та величну красу.
Це справжня готика, якої в Україні залишилося дуже мало. Храм звели у 20 роки 15 століття, але в майбутньому він неодноразово перебудовувався і добудовувався, зокрема його високу вежу звели у 1640-і роки.
5. Фастів (Київська область). Костьол Воздвиження Хреста. За казковість та ляльковість.
Цей храм нагадує якусь споруду з мультяшного казкового міста. Він настільки ажурний і тендітний, що здається іграшковим, але він реальний. Фастівський неоготичний костьол будували у 1903-1911 роках. Авторами проекту були архітектори Домбровський та Троупянський. Особливої цінності споруді надають фантастичні барельєфи виконані Еліо Сала (автор скульптур будинку з химерами, Національного художнього музею та ін.).
4. Львів. Костьол святої Ельжбети. За розміри і візуальну атрактивність.
Цей храм чи не найкраще запам’ятовується пересічними туристами після перших відвідин Львова. Це ж полум’яна готика (нехай і неоготика) і це найвищий храм у Львові (висота 85 метрів). Кажуть що його збудували римо-католики, щоб затьмарити греко-католицький собор Святого Юра (1904-1911 рр.). На закладини храму приїжджав сам імператор Франц-Йосип. Але нині це греко-католицька церква святих Ольги та Єлизавети.
3. Чортків (Тернопільська область). Костьол Матері Божої Святого Розарія і Святого Станіслава. За велич і “надвіслянську готику”.
Дехто із шанованих краєзнавців вважає костьол у Чорткові найвеличнішою та найкрасивішою релігійною спорудою України. Ну на колір і смак товариш не всяк, але це дійсно фантастична споруда, яка захоплює своїми масштабами та красою. Його звели на початку 20 століття на місці домініканського собору збудованого у 1610 році. Архітектором споруди був видатний архітектор Ян Сас-Зубжинський, скульптури храму виконали відомі майстри Чеслав Стовп і Діаман Станкевич.
2. Київ. Костьол святого Миколая. За геніальність Городецького.
Цей храм ніби переносить нас кудись у Західну Європу, туди де квітне середньовічна полум’яна (пломеніюча неоготика) готика. Він ніби підкреслює, що Київ – це та сама Європа, адже за межами Європи таких готичних шедеврів немає. А зробив його справжнім шедевром геній Владислава Городецького.
1. Львів. Латинська катедра. За що? Придумайте самі
Гігантські розміри (висота вежі 66 метрів, довжина храму – 67 метрів, ширина – 23), прекрасні архітектурні форми, численні прибудовані каплиці, величні колони, які підтримують склепіння, фантастичні розписи та казкові скульптури – все це втілено у Львівському кафедральному соборі.
ЗАПАСНІ:
Озеряни (Тернопільська область, Борщівський район). Костьол святої Анни. За пломеніючу неоготику у селі.
Храм у колишньому містечку, а нині селі, збудували у 1875 році. Автором проекту був архітектор Адольф Кун.
Трибухівці (Тернопільська область, Бучацький район). Костьол Успіння Пресвятої Діви Марії. За кам’яну гармонію.
Це ще один храм із тесаного каменю який не потинькували й цим зробили його лише гарнішим. У 1993 році його було відремонтовано та переосвячено на честь Матері Божої Неустанної Допомоги.
Куликів (Львівська область, Жовківський район). Костьол святого Миколая. За вік та оригінальність.
Варто зазначити що костьол у Куликові збудували у 1538 році. Звели його у стилі оборонної готики. Поглянувши на фото ви зрозумієте, що в Україні таких більше немає.
Бар (Вінницька область). Костьол святого Миколая. За подільський клаптик Італії.
Костьол у Барі збудували у 1911 році. Місцеві мешканці часто кажуть що його зводили за проектом Городецького, але це навряд. Звичайно, ця прекрасна будівля могла бути витвором геніального повелителя цемента і бетона, але свідчень про це не збереглося.
Гнівань (Вінницька область, Тиврівський район). Костьол святого Юзефа. Просто за те що красивий.
Костьол у Гнівані збудували у 1906 році за проектом архітектора Фелікса Ольшанського. Кошти на храм – 5 тисяч рублів – заповів священик Ян Барановський.