Періодично ми бачимо гучні затримання певних корупціонерів серед високопосадовців (правда за грати ще нікого з них не посадили). Також, майже щомісяця чуємо на прес-конференціях чергових генпрокурорів та інших керівників вже новостворених антикорупційних органів, що вбивць Небесної сотні буде знайдено і покарано, Янукович та його оточення буде притягнуто до відповідальності, гроші вкрадені попередньою злочинною владою будуть повернені до державного бюджету. Але, “віз і досі там”.
Крім прокуратури, міліції (вибачайте вже поліції) та СБУ з корупцією і злочинністю почали боротися Національне антикорупційне бюро, Спеціалізована антикорупційна прокуратура, Національне агентство з питань запобігання корупції. На підході ще Державне бюро розслідувань. І працівники всіх цих додаткових антикорупційних органів отримують немаленьку зарплатню з держбюджету. При цьому, рівень корупції не зменшується, а злочинності взагалі збільшився.
Звідси дуже простий висновок – процес боротьби з корупцією в Україні має декларативний характер і влада не зацікавлена в позитивному (переможному) результаті. І тільки під примусом світової спільноти та під загрозою неотримання чергового траншу від МВФ високопосадовці імітують бурхливу діяльність в цій сфері. При цьому, не забуваючи прилаштовувати в новостворені організації на “теплі” місця своїх людей, на підставі “прозорих і неупереджених” конкурсів і за рішенням “незалежних” комісій.
Так само, як зараз на “чесних” конкурсах почали призначати губернаторів. Тільки дивним чином результат цих конкурсів всім відомий заздалегідь. Крім комісії звичайно. А що зручно для влади, наприклад: перемагає в конкурсі якась одіозна особа з колишньої злочинної влади, а Президент, Прем’єр-міністр та інші викопосадовці тут непричетні. Просто всі достойники випадковим чином зібралися в партії регіонів, або належать до оточення Кучми, Медведчука, Януковича, Черновецького. Хто краще за них знає, що таке корупція? І які реформи потрібні країні. Де ще брати “професіоналів”? Ну не з Майдану ж, адже там взагалі були невідомі випадкові люди, яких лячно наділяти повноваженнями. Таким чином і виникає ситуація, коли на державних посадах знову й знову з’являються тільки “любі друзі” та подібні до них “професіонали”.
Ось так і “живемо по-новому”!
Блог Голови ГО “Муніципальна ліга Києва ” Олександра Федоренка на LB.ua
