Публічна особа, незалежно від виду своєї діяльності, рангу, статусу, має знати ту межу, поза якою критика переходить у фактичні звинувачення та персональні образи. Адже публічність передбачає певну прозорість й демократичність, чи то у виборчій кампанії, чи то у виконанні державницьких функцій, чи то під час телеефірів.
Так коментує постанову Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ стосовно скарги кандидата на міського голову, екс-депутата міськради щодо висловленого на його адресу у публічному місці оціночного судження керівник Київського партійного осередку «Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна» Олександр Федоренко.
«Цим рішенням фактично узаконена критика публічних осіб. Суд ще раз нагадав політикам, що їх опоненти можуть вільно й відкрито висловлювати свою позицію, бути незгодними чи вступати в дебати. Чиновник, політик, громадський діяч має бути готовий як до оплесків на свою адресу, так і «відра помиїв»: відповідно до того рівня визнання та репутації, які він має у суспільстві чи певній громаді. Натомість громадяни можуть вже не боятися у відповідь на критичні зауваження отримати судові позови з вимогами «ображеного» спростувати інформацію чи відшкодувати завдану моральну шкоду», – вважає Федоренко.
Нагадаємо, що постановою ВСС України (№ 6-373св17) визначено, що інформація, висловлена відповідачем, яка на думку позивача не відповідає дійсності, є неправдивою, і такою, що принижує його (позивача) честь, гідність, ділову репутацію, та яка заподіяла моральну шкоду, не має характеру обвинувачення. Натомість, містить суб’єктивну думку, переконання і критичну оцінку відповідачем певних фактів і не є конкретною, яку можна перевірити, тобто є оціночними судженнями. Відтак суд вирішив, що публічна особа, якою є позивач, має значно більшу межу допустимої критики, ніж інші громадяни, які не являються публічними особами, та має розрізняти звинувачення та суспільну критику.
